в Бога нема мертвих, у бога всі – живі!
Митрополит Ніфонт біля могили мами
– Владико, коли ж вперше почали поминати померлих?
– З часів Воскресіння Ісуса Христа. У ці дні вітаються “Христос Воскрес – Воістину Воскрес”. Ця звістка вперше була виголошена на Гробі Господньому. Тому з тих апостольських часів, з часів Римської імперії віруючі люди йшли на гроби, кладовища, щоб розділити ту пасхальну радість зі спочилими. Ми знаємо, що під Римом були величезні катакомби. В них захоронювали покійників. Християни біля гробів мучеників збиралися на спільну молитву, приходили до них пресвітери і єпископи, служили літургію і навіть на цих же гробах, які служили престолами, ставили чашу з вином і блюдце з хлібом. Тому там не тільки сповідалися, але й молилися за упокій, знаючи, що в Бога нема мертвих, в Бога – всі живі! Тому коли Церква отримала від Візантійського імператора Костянтина Великого право прославляти Господа відкрито, не ховаючись, християни вийшли з катакомб, стали будувати храми. Але пасхальний період – особливий для поминання. На Західній Україні є така традиція: з середи пасхального тижня і закінчуючи Фоминою неділею, або, як її називають, провідною, майже в усіх селах віруючі люди разом з духовенством йдуть на кладовища і там звершують пасхальні піснеспіви, моління і поминають імена померлих, чим діляться пасхальною радістю з померлими душами. Якраз ця молитва єднає Небесну частину церкви Христової із Земною. Ми прославляємо Того, Який володарює і Небом, і Землею. Який володарює і живими, і мертвими! Бо в Бога, ще раз наголошую, нема мертвих, у Бога – всі живі.
Є ще після Фоминої неділі Радониця. Цього року – це 13 квітня, коли також поминають померлих. Чому Радониця? Від слова радуватися – ділитися радістю Воскресіння Христового зі спочилими. Тоді служиться вже не пасхальна панахида, а проста.
– В деяких селах на могили кладуть паски.
– Пам’ятаю, коли був малим, то у нас в селі на кладовищі ходили старці, які ставали зліва біля могилки померлого, справа – родичі, і цей бідний старець молився за спочилого. Тоді родичі клали на могилку пасочку, кілька яєць, потім їх віддавали старчику. Це ніби дарунок йому від самого покійника. Це – хороша традиція. Нині збіднілі по кладовищах не ходять, однак багато хто паски, яйця, цукерки на могили кладе. Якби ви бачили, що робиться на кладовищах, коли після поминальної неділі люди розійдуться додому... Там господарюють ворони, сороки, бігають собаки. Це оскверняє святиню, оскверняє могилу. Це наруга! Ні в якому разі не можна нічого класти на могилу з харчів. Це категорично забороняється! Можна принести тільки квіти – живі чи штучні. Можна поставити свічечку, коли ви там присутні. Ліпше дати бідному хліб – в селі такі люди є. Заради своїх померлих родичів краще щось пожертвуйте односельчанам.
Є такі села, де могилу застеляють покривалом чи рушником, туди ставлять наїдки і п’ють горілку. Це язичницьке поклоніння, бо язичники на могилах навіть танцювали, пили-гуляли. Ми ж, християни, маємо знати, що кладовище – це святиня, там спочивають тіла християн, що чекають Воскресіння мертвих, воно освячено благодаттю святого Духа, дарами церковними і наругу на могилках вчиняти не можна. Є звичай, що багато хто вішає на могилках натільні хрестики. Цього також робити не можна.
– А вінки?
– Вінками, рушниками, стрічечками прикрашати могили дозволяється, але щоб вони не закривали хрест, так само як і розп’яття. Бо хрест –символ перемоги, як жертовник, на якому Син Божий пролив Кров за наше спасіння.
Мамський Великдень – на честь померлих мам
– Дехто на хресті чіпляє іконку, вона вицвітає, як з нею бути?
– На пам’ятник, за правилами, потрібно вмонтовувати іконку. Але паперових іконок на хрестах чіпляти не можна. Вони вицвітають...
– Тоді де їх дівати?
– Якщо такі іконки є, їх зберігають, як і поламані хрестики, порвану духовну літературу. Коли в родині хтось помре, тоді все це замотують в хустину і кладуть під подушечку покійникові, сповістивши про це священика. Святиньки треба захоронити, щоб люди по них не топталися.
– Що таке мамський четвер, дехто вже каже намський?
– В народі є визначення Великдень мамський, тобто Великдень померлих мам. Якщо наші предки з XIV-XVI століття християнської ери казали мамських великдень, то це правильно. Але люди тепер помилково кажуть намський, “нам-ський” – це велика помилка. Ми йдемо ділитися пасхальною радістю із нашими спочилими мамами, батьками.
– Коли роздають фомину паску, багато хто її засушує і зберігає цілий рік, потім забуває, і вона стає непридатною...
– Фомина паска – артос, освячується в пасхальну ніч на честь Воскреслого Ісуса Христа. І цей хліб лежить в храмі при відкритих Царських Вратах аж до суботи, коли читають спеціальну молитву на подрібнення артоса. Його роздають людям, як велику святиню. По крихті люди з’їдають, торкаючись своїми руками Воскреслого Христа, а решту артосу засушують. Зберігають, використовуючи тільки при потребі: захворіє хтось – треба вкусити артос з вірою і Господь зцілить, йде син в далеку дорогу – покладіть артос в хустинку і нехай він буде йому оберегом. Бо краще взяти з собою в подорож цю велику святиню чи шматочок освяченої верби, ніж у ворожки наговорений талісман.
– Дехто твердить, що добре людині померти в пасхальні дні... Як Ви вважаєте?
– Є дійсно такий переказ, що померти в пасхальний тиждень, коли відкриті Царські Врата, дуже добре. Народ каже, що це ніби період амністії, коли “без Суду і слідства” душа йде в Царство Боже, тобто таку Господь дає милість. В писанні такого нема, можливо, це комусь відкрилось із угодників Божих. Хоча логічно так і є: Христос Воскрес і подолав смерть, і Царські Врата відкриті не тільки тут на землі, але й Там, в Небі.
Воскреслі люди будуть в молодому віці?
– Як ви ставитеся до снів, коли померлі просять хліба? Чи це підсвідомі думки виливаються в сон?
– Снам Церква не вірить. Але є не сни, а одкровення. Наприклад, коли я служив в Рудці-Козинській Рожищенського району, там в сусідньому селі помер молодий чоловік. І не могли знайти йому до штанів ремінь. Його друг віддав свій. І от через кілька днів сниться брату померлого, який жив далеко і на похороні не був, спочилий і говорить: “Як приїдеш до мене на могилу, то подякуй тому, хто подарував мені ремінь...” Хіба не одкровення?
Інший випадок також трапився в Рудці-Козинській. Була поминальна субота. Одна жіночка, в якої померла мама, збиралася до храму, але мала ще й спекти на весілля сусідам короваї. Тож вирішила передати все необхідне для поминання в церкву сусідкою. І от сниться їй сон, що з кладовища до храму сходиться багато людей. Серед них – і її померла мама, в якої на руках немовля. Жіночка питає в людей: “А чию дитину несе мама?” Їй відповідають: “А хіба ти не знаєш, що в твоєї мами була маленька донька, яка померла?” А ця жінка не знала, що в неї була старша сестричка-крихітка. І повідали, що сьогодні їхнє свято, поминання померлих... Після цього жінка удосвіта спекла короваї і сама пішла пом’янути в храмі померлих. Також одкровення. Тож коли покійники просять їсти – вони просять посилити за них молитви. Якщо бачать, що покійник лежить у воді, то для нього – це нудний плач живих, без толку плакати не можна. Плач і ридання мають іти з молитвою.
Ще один приклад, коли покійні рятують живих. В Рудці-Козинській жив один самотній чоловік. Його мама померла. Вона прийшла уві сні й сказала, щоб він прокинувся і подивився, що в кутку хати розцвіла квітка. Коли самітник прокинувся, то побачив що в кутку щось тліє, а в хаті дим. Отак померла мама його врятувала від смерті. Тому зв’язок між померлими і живими є.
– Йде дискусія, в якому віці люди воскреснуть із гробів? Адже помирають і несвідомі немовлята, і старі згорблені дідусі, які втратили пам’ять...
– У писанні про це не сказано. Написано, що воскреснуть всі, але будуть такі, як ангели. Ангелів на іконах ми бачимо в квітучому віці. Тому припускається, що воскреслі люди будуть у розквіті сил, не немовлята, що плачуть, і старих із ціпочками також не буде...
– Яку пожертву давати у ці пасхальні дні?
– Хлібом, одягом чи копійкою... Знайти нужденних людей, які навіть соромляться щось просити, і їм дати пожертву. Щось допомогти немічній людині – прибрати подвір’я чи впорядкувати город – це також пожертва.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Якби ви бачили, що робиться на кладовищах, коли після поминальної неділі люди розійдуться додому... Там господарюють ворони, сороки, бігають собаки. Це оскверняє святиню, оскверняє могилу. Це наруга! Ні в якому разі не можна нічого класти на могилу з харчів. Це категорично забороняється!
| Comments: |
