Католицька Церква визнає свої помилки
Маркіян ТРОФИМ’ЯК
– Владико, те, як ваша Церква зараз вживається з іншими конфесіями, є прикладом справжньої любові, яку нам заповів сам Спаситель.
– Кожна людина кимось є, маючи свою віру. Не вірувати – це теж право людини. Жодна Церква не має нав’язувати свої погляди. Ми, католики, далекі від того, щоб агітувати, доводити, а тим більше, аби когось критикувати. Хіба варто лише застерегти людей від шкідливої секти. Ви не почуєте з боку католицької Церкви нападів на інші конфесії. Ми є ми, хтось є хтось – і разом повинні жити у мирі та злагоді. Якщо брати православну і католицьку Церкву, у нас нема жодних різниць у віровченні. Ми дещо називаємо іншими словами. Різниця – у традиціях. Схід жив одним життям, Захід – іншим, що вплинуло на формування й релігійну свідомість людей.
– Ви з усіма легко знаходите спільну мову? Чи все-таки політичні чинники впливають на порозуміння між Церквами?
– Безперечно, політичний вплив дуже відчутний, але він жодною мірою не впливає на наші відносини з іншими Церквами. У нас склалися прекрасні стосунки з владикою Михаїлом (архієпископ Луцький і Волинський Київського патріархату – авт.). Він приходить на усі урочистості до нас, а я – у собор. З владикою Ніфонтом (митрополит Луцький і Волинський УПЦ – авт.) особисті контакти добрі. Він, як людина, приємний, привітний, та, на жаль, є певні обставини, які не дозволяють, щоб ці стосунки стали відкритими. Не все у його можливостях. Хоча ми прагнемо до порозуміння з усіма.
– Владико, як відомо, Ви починали свій священицький шлях у Римо-Католицькій Церкві за Радянського Союзу, тим паче в ідеологічно важкі 70-ті роки. Хотілося б знати, як тоді почувалися? А ще дивує, що совєти до того часу не знищили католицтво, як це сталося з Греко-Католицькою Церквою на Заході України. Чи може Союз хотів цим показати перед Заходом лояльність до католиків?
– Важко сказати, чому та влада не знищила до кінця Римо-Католицьку Церкву. Можливо, й справді, як ви кажете, хотіла показати свою лояльність перед Заходом, з яким треба було підтримувати стосунки. Хоча католицька церква була майже знищена. На Західній Україні у шести областях перед війною було 1300 діючих храмів, а залишилося – 13. Священиків було 1200, залишилося – 8. Властиво Церква була приречена на повільне вмирання. Коли я закінчив семінарію, то три місяці влада вагалася: дозволити мені працювати чи ні? Але один з ідеологів сказав: “Давайте його дамо на Кременець, нехай похоронить парафію”. Не похоронили, а відродили! Але мусіли важити кожне слово, щоб не викликати якусь реакцію, яка б дала можливість закрити тих декілька костелів. У 1989 році ситуація почала змінюватися – нам почали віддавати храми.
– На жаль, незалежність України розпочиналася прикрою війною за храми. Здається, у вас повернення храмів проходило спокійніше, та, певно, не без труднощів?
– Нам вдалося уникнути конфліктів, хоча й провокували на це. Мені особисто казали на Львівщині: “А що Ви не маєте людей, а ті люди патиків?” Постало питання: стратити храм чи стратити християнство? Вирішили, що храми збудуємо, а якщо дамо палки в руки, то загубимо християнство. У греко-католиків і православних була важча ситуація. Ніхто не сумнівався, що там-то, у Галичині, церква збудована греко-католиками. Але люди, що перейшли на православ’я, казали: “Так, будували греко-католики, а це наші діди, батьки. Ми тепер православні і теж маємо право на церкву, як і ви”. Разом з тим деколи влада спеціально намагалася порізнити людей. На Волині у нас нема проблем з відродженням храмів, як і в Україні загалом. В Києві ще не вирішено з костелом св. Миколая – там органний зал. Костел у Львові св. Марії Магдалини теж відданий під органний зал. Храм є храм, й усі повинні отримати своє: православні, мусульмани, євреї. Кожна мечеть чи синагога для мене – святиня.
«Влада не втручається у наші справи»
– Якщо говорити про співжиття Церкви (незалежно від конфесії) й держави, то, на жаль, влада мала і має великий вплив на неї. Рим, який боровся проти християнства, зрештою став тим містом, яке й узаконило християнство. І католицька Церква, напевно, як ні жодна з інших, пережила чимало реформацій. Саме тут Папа Григорій VII своїми реформами на початку XVI століття намагався зробити Церкву незалежною від світської влади.
– Так, це все було. Папа Григорій VII покинув Рим й помер на вигнанні, боронячи незалежність Церкви від впливу влади. Якщо аналізувати, то зараз наша Церква найбільш незалежна від політичних впливів, хоча ще донедавна австрійський цісар мав право вето на обрання Папи. На початку минулого століття Папою обрали кардинала Рамполлі, але кардинал Пузина встав і зачитав вето цісаря, який передбачив, кого можуть обрати. Рамполлі відповів, що йому прикро, коли цісар втручається у справи Церкви, та щоб не робити розколу, попросив проголосувати за іншу кандидатуру. Папою тоді обрали Джузеппо Сарто, який прийняв ім’я Пій X. Це була надзвичайна людина. Він і ліквідував вето цісаря. Відтоді влада ніколи не втручається у справи Церкви.
Стосовно реформ. Католицька Церква має можливість у відповідну пору їх проводити. Були різні ситуації в нашій історії, далекі від ідеалів. Проте жоден з Пап не вніс фальшивої доктрини, жодному не можна закинути, що оголосив помилковий догмат. Не можна християнство насаджувати вогнем і мечем, бо деформується ідея любові. Ми ніколи не агітуємо за себе – кожен сам має знайти свою дорогу. Можна лише бути виразним прикладом, щоб прихилити до себе.
– У час, коли Церква опікувалася освітою і культурою, Жиль де Вітерб на Латеранському Соборі 1512 року сказав: “Коли ще в історії Церкви життя наше перебувало в більшому занепаді; коли ще честолюбство було таким безмірним, зажерливість настільки всепоглинаючою, а незліченні гріхи такими нерозумними...” Сказане 500 років тому ніби про сьогоднішній день, після того, як ми пережили атеїзм. Чому Церкві так важко боротися з цим світом?
– Це доказ того, що віра і релігія не видумка, а походить з іншого надлюдського джерела. Але людський момент присутній у Церкві. Вона складається з дуже недосконалих людей. Здавалося, французька революція знищить Церкву. Та цього не сталося. Вольтер сказав: “Дванадцять апостолів розповсюджувало християнство, а я один його знищу”. Прийшов час – і бібліотека в Англії купила манускрипт Святого Письма за кілька мільйонів доларів, а твори Вольтера продавали за ціною нижчою від паперу. Ми вносимо багато людського елементу в життя Церкви, та вона живе, і як сказав Ісус: “Ворота пекла її ніколи не подолають”. Чим пишаюся за католицьку Церкву, це тим, що вона визнає свої помилки, не боїться правди. Іоан Павло ІІ вклякав багато разів, просячи прощення за гріхи Церкви, що навіть казали: “Чи не забагато це він робить?” Не забагато. Гріхів у часі історії назбиралося багато. Господь говорив: “Пізнайте правду, й істина визволить вас”. Багато хто не хоче відкривати історію. Та вона відкриється і дуже болісно. Так, релігія несла культуру і освіту, але сама заразилася світом. І ця катастрофа вибухнула у реформації, яка очистила Церкву.
– Історія доводить, що віра формує націю. І там, де сильна національна Церква – сильна й держава. Мученицька смерть Яна Гуса розпалила полум’я чеського націоналізму. Хоча багато хто заперечує це, вважаючи, що Церква має бути поза національними інтересами.
– Церква поза нацією? Так не має бути. Церква не повинна нищити національного, а має увійти в традиції нації, зберегти їх. Були й інші часи, але Церква сама й потерпіла від цього. Нам може щось бути чужим у традиціях, але це не означає, що маємо їх ненавидіти. А як усіх звести докупи, про це подбає Господь Бог і зробить так, що й не помітимо.
– Владико, у переддень Пасхи що б Ви хотіли сказати віруючим християнам усіх конфесій?
– Свято Воскресіння Христового – найбільше свято усіх християн. І пам’ятаймо про те, що воно починається Великим постом, коли в особливий спосіб пригадуємо терпіння й страсті Ісуса Христа. Мусимо усвідомити, що вони були задля нашого спасіння, задля кожного з нас. Треба усвідомити й те, що ми усі деякою мірою кричали: “Розіпни Його і прибий до хреста” уже нинішніми нашими вчинками. У час посту є можливість задуматися над життям і прийти до розкаяння в наших провинах, щоб Світле Воскресіння Христове прийняти з очищеною новою душею, відкритою до Господа Бога. Хочу, щоб усі зустріли свято у радості, мирі, злагоді й зуміли прийняти безмірну благодать, котру несе Воскресіння Христове. Хай усіх нас благословить Бог.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк
| Comments: |
