Святий Анатолій ковельський – покровитель ковеля
Храм на честь святого буде, як писанка
Біля храму, який будується на честь священномученика Анатолія Ковельського, роботи не припиняються цілий рік. Хіба взимку, коли морози вдарять, будівельники мають передишку. Ми завітали на величезне подвір’я, а тут господарювала бригада майстрів з Івано-Франківщини. Володимир Гнитка, Василь Захарчук, Сергій Миколайчук, Василь Мандрусяк та Володимир Білавко родом з Коломийського, дехто – зі Снятинського районів. Однак хлопці здружилися і не один храм на Волині позолотили. Лише у Ковельському районі – вже восьмий. Й за цей взялися з ентузіазмом, кажуть, що буде, як писанка. Бо споруджений він з дерев’яних брусів, зверху прикрашатимуть п’ять куполів: один – на честь Ісуса Христа, і ще чотири – на честь євангелістів.
– Ідея спорудження храму в Ковелі цьому святому, який народився в місті залізничників, належить ще владиці Симеону та благочинному, протоієрею Георгію Бензюку, – розповідає настоятель храму-новобудови ієрей Олександр Кобенко. – У 2008 році, коли відзначали в місті 70-річчя з дня мученицької кончини святого Анатолія, і створили релігійну громаду. Звернулися до міської влади, щоб виділила нам землю.
– Але видно, що отримали ви її не в найкращому місці: не пройти, не проїхати. Це, як говорять, на тобі, Боже, що мені не гоже...
– Так, тут болото. Ми багато коштів вклали, як кажуть, в землю, бо довелося отриманих 70 соток осушити, викопати рови, щоб забрати воду. А під храм вивезли аж 200(!) КрАЗів піску. Але ми й цій території раді, бо землю не дуже хотіли нам давати, – продовжує священик. – Тому помалу храм будується. Задумів багато: поряд із капличкою спорудити храм-свічку або ж встановити скульптуру священномученика. Постійних спонсорів не маємо. Гроші на будівництво віруючі збирають по копійці. Скажімо, ми взяли приклад з храму Всіх святих землі Волинської, що в Луцьку, і продаємо іменні цеглинки. На уступки нам йдуть будівельники, сприяє роботі ковельське ДАІ. Допомагають й ковельські храми, в яких стоять “копілочки”, куди можна покласти пожертву на будівництво нашої церкви. Є такі ж скарбнички і в деяких магазинах, куди також можна пожертвувати гроші. Крім того, це є своєрідна проповідь про те, що Ковель має такого захисника на небі. Тому й не дивно, що на молитву до нашого тимчасового храму нині приїжджають люди, які мешкають за десятки кілометрів від вулиці Ватутіна. Наприклад, у ці передсвяткові дні сповідається по 60 людей, що мене дуже радує. Взагалі Волинь дуже люблю, бо тут привітні, добрі люди.
Мріє молодий священик, який родом з Дніпропетровщини, а на Ковельщину потрапив, одружившись на волинянці, і про православний дитсадочок на території храму і дитячий центр. Бо йому подобається працювати з підростаючим поколінням. Адже коли Володимир-Волинська та Ковельська єпархія організовує влітку на озері Світязь православні табори для дітей, батюшка Олександр там – за старшого вожатого. А ще в єпархії очолює відділ по роботі з молоддю. А поки що при храмі, де він настоятелем, займається з дітьми у недільній школі. Навіть значки-благовісники для своїх підопічних замовив.
– Але найголовніше для мене сьогодні – це будівництво храму. Я про це постійно думаю. Матушка навіть жартує, що храм у мене – як перша дружина, – щиро розповідає священик. – Звісно, проблем багато, але я постійно відчуваю підтримку священномученика Анатолія Ковельського. Буває, що от немає коштів розплатитись з будівельниками. Помолились, і дивись хтось принесе пожертвочку...
Володів п’ятьма мовами
Встановити, де ж у Ковелі жила родина священномученика, поки що не вдалося. Однак отець Олександр віднайшов в обласному архіві дані, що народився священномученик Анатолій (в миру Андрій Грисюк) не 20 серпня, як зазначено в його житії, а 19 – в День Преображення Господнього – 1880 року в Ковелі у сім’ї повітового казначея. У 1900 році Андрій закінчив Волинську духовну семінарію, згодом Київську духовну академію. І вже в 1903 році його постригли в монахи з іменем Анатолій. У цьому ж році його рукоположено в ієромонаха. 1908 року уродженець Ковеля стає магістром богослов’я, він володів французькою, німецькою, англійською, грецькою, латинською мовами. Його науковий інтерес зосередився на вивченні сирійського монашества до арабського нашестя. Крім того, протягом двох років отець Анатолій працював з древніми рукописами в патріаршій бібліотеці Константинополя. Здібного богослова помічають і в 1911 році – він вже архімандрит та доцент Київської духовної академії. 1912 року – професор. Тоді ж його переводять до Москви і призначають інспектором духовної академії. Наступного року відбулася хіротонія архімандрита Анатолія в єпископа Чистопольського, другого вікарія Казанської духовної академії. Є свідчення, що коли звершувалася хіротонія, на Анатолія зверху впало світло, утворюючи дивне сяйво навколо його голови. Присутні на богослужінні були вражені цим явищем (воно вказувало, очевидно, на Божу милість і служило закликом до особливого служіння Христові). Святительське служіння владики Анатолія випало на складний для Православної Церкви період гонінь і богоборства. Це той час, коли масово закривалися духовні навчальні заклади. Не оминула сумна доля й Казанську академію, де був ректором отець Анатолій. Заборонивши офіційно духовну освіту, влада дозволяла її отримувати приватно. Тому академія, зберігаючи навчальну програму, стала нібито приватним закладом, хоча навчальний процес продовжувався, як і раніше. І так – півтора року. Чекісти дізналися про це і розгнівалися. Тому 26 березня 1921 року владику вперше арештували. Влада звинуватила його в непокорі державним законам. Його засудили на рік ув’язнення.
Після тюрми священне керівництво призначило отця Анатолія єпископом Самарським і Ставропольським. Він і надалі не загравав з владою, був чесним і справедливим. Тому 24 лютого 1923 року його знову арештували. До речі, за цей рік його двічі кидали за грати і 18 вересня вислали в Туркменію у Красноводськ на три роки. Звичайно, під час арештів від чекістів святитель переніс немало знущань і тортур, що підірвало його здоров’я. Тому 1927 року після повернення із заслання він поселився в Москві. В церковному світі його цінували, тому із 1928 року отець Анатолій є членом Синоду. Трохи пізніше його призначають на Одеську кафедру (у 1934-1935 роках тимчасово управляє ще й Харківською).
Кінець двадцятих минулого століття – часи гонінь на священство, коли знову масово закриваються храми і монастирі. До отця Анатолія не раз приходили каральні органи з перевірками, бувало, серед ночі викликали на допити. Смиренний монах надіявся тільки на милість Божу. Він мав таку силу духу, що інколи, відповідаючи на запитання, приводив у заціпеніння навіть своїх мучителів.
У 1932 році владику возвели в сан митрополита. Його кандидатуру навіть висували на пост екзарха України, але отець Анатолій відмовився від цієї високої посади, поскільки був смиренним і скромним. А богоборці і надалі накладали одну заборону на іншу, і навіть на проведення богослужінь. Тому 8 серпня 1936 року святителя Анатолія знову арештовують. Під конвоєм переводять до Києва, де утримують в нелюдських умовах чотири місяці, через що він тяжко захворів. Потім переводять до Москви і знову допити, знущання. 21 січня 1937 року його засудили до ув’язнення в таборах строком на п’ять років. Етапом вже хворого, немічного святителя відправляють у республіку Комі у Килтовський Ухто-Печорський табір. Терпеливо, без нарікань митрополит несе свій хрест. У записі охоронця зазначено: “Роботу виконує на 62%. По старості працює слабо, але старається...” Можна тільки уявити, яким фізично знищеним, виснаженим був святий мученик, коли охоронець зарахував його до старого... Адже було тоді отцю Анатолію всього 57 років...
Коли помирав, над бараком з’явилося сяйво
І хоч його сестра Марія доїхала до далекого табору, щоб доглядати за своїм братом, але її до митрополита не допустили і відмовили навіть у передсмертному побаченні. 23 січня 1938 року його не стало. Насамкінець мучителі прийшли до нього, щоб забрати Євангеліє та натільний хрест. Однак священномученик обома руками його затис, тримаючи, як стяг перемоги добра над злом, і так закінчив свій тернистий земний шлях. Свідки переповідали, що під час кончини святителя Анатолія над табірним бараком з’явилося сяйво.
Один із учнів священномученика, іподиякон Георгій, розповідав, що мав зустріч з отцем Анатолієм після... його кончини. 1959 року Георгій захворів, пережив інфаркт і... помер (був у стані клінічної смерті). Він свідчив, що до нього явилась його покійна сестра Анна. Тож разом з нею Георгій піднісся на небеса. Там у палатах на престолі він побачив священномученика Анатолія з золотим вінцем на голові. А поряд – архієреї та ієреї. Георгій удостоївся благословення порозмовляти зі своїм учителем. Однак згадав про дітей, які залишилися на землі, і почав проситися до них. Після цього прийшов до тями і ще прожив п’ять літ. Так священномученик Анатолій Ковельський вимолив у Господа продовження життя Георгію...
Де похований святий мученик, так ніхто достеменно й не знає. Настоятель ковельського храму каже, що, очевидно, десь поблизу табору в спільній могилі. Якихось речей також не лишилося. Бо він не мав звички накопичувати багатство і жив досить скромно. В Одесі зберігся тільки антимінс, підписаний його рукою. 2000 року його зачислено до лику святих мучеників. День пам’яті священномученика Анатолія, митрополита Херсонського і Одеського, православна церква вшановує 23 січня, у день його кончини. Хоча одесити святкують ще й інший день – 13 грудня, день апостола Андрія Первозванного.
– Якщо брати загалом, то святий у таборах провів аж 10 літ – розповідає ієрей Олександр Кобенко. – Прожив недовгий вік, мученицький, стражденний, але праведний. Його опіку і підтримку ми відчуваємо, коли молимося в храмі. Сподіваюся, що при підтримці віруючих храм на його честь незабаром виросте у Ковелі. А разом з ним – і цілий православний комплекс.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Від редакції:
Якщо хтось бажає зробити свій внесок у будівництво храму на честь священномученика Анатолія Ковельського, повідомляємо адресу, куди можна переказати кошти: п/р 2600401025104 ВФ ВАТ “Кредобанк” МФО 303224, отримувач – релігійна громада священномученика Анатолія ЄДРПОУ 35494660
P. S. Редакція “Вісника + К” переказала на рахунок перший внесок – 500 гривень. Сподіваємося, що й інші долучаться до доброї справи.
| Comments: |
