Бандерівська столиця Космач – серце Гуцульщини
Карпатські села подібні поміж собою привабливими гірськими краєвидами, традиціями, обізнаністю у народних ремеслах, щирим патріотизмом, проте кожне з них особливе по-своєму. Село Космач у Косівському районі, що розташувалося ніби на великій полонині високо в горах, – унікальне. Вже навіть за декілька годин перебування у ньому розумієш, що його недарма називають “серцем Гуцульщини”, “перлиною Карпат”, “українськими Афінами”.
Найбільше, що вражає, – це територія, кількість народних майстрів, які тут проживають, і надзвичайна любов космачан до України.
П’ять весіль в неділю
До війни територія Космача складала 102 квадратних кілометри, зараз – 84. Село тягнеться на 23 кілометри і має 32 присілки (так би мовити районів). Щоб дістатися до центру, закинувши торбу на плечі, треба пролупити 8-12 кілометрів. І це не рівною дорогою. Його заселяє 6226 жителів, з яких більше трьох тисяч – народні майстри. 48 космачан мають більше 90 років. Чотири-п’ять весіль у неділю, зрозуміло, – не дивина, а звичне явище.
Совєти не любили це село, називаючи його бандерівським гніздом, а тому не приділяли значення його вивченню. Вважалося, що перша згадка про нього датується 1412 роком. Вже при Україні за знайденими речами дослідили що тут жили перші поселенці за 27 тисяч років до нашої ери. Кілька століть Космач належав до Польщі, потім до Австро-Угорщини. Космачани, аби звільнитися від важких податків, пішки подалися до Відня, де зустрілися з цісарем Францом-Йосифом. Тому так сподобалися їхні строї, що захотів побачити гуцульське весілля. Ціла космацька комісія відбирала найкращих парубка і дівку, аби ті представляли молодих. Австрійським гостям дуже сподобалося і весілля, і гуцульські наїдки, що молоді отримали від цісаря у дарунок багато грошей, а село – звільнення від податків. Тому тут у старожилів ще й досі висить портрет Франца-Йосифа, який колись був чи не у кожній хаті.
Споконвіків у Косові займалися народними мистецькими ремеслами. Чого лишень космачани не вміють робити! Недарма тут відкрили Школу українського народного мистецтва. У Космач з’їжджаються з усієї України, аби навчитися у тутешніх майстрів виробляти глиняний посуд, ткати, вишивати, робити різні музичні інструменти, кептарі й сувеніри із сиру, різьбити, плести ліщинові кошики, виготовляти ляльки-мотанки, прикраси й різні речі з бісеру, бондарувати, обробляти шкіру. І це ще далеко не все. А космацькі писанкарі і їхні писанки відомі у світі!
Це, певно, єдине село в Україні, де проходить безліч фестивалів, на які з’їжджаються не лише українці, а й закордонні гості. Дуже популярний “Великдень у Космачі”, на який запалюють найбільшу ватру – 17 метрів. А ще воно знамените Всеукраїнським патріотичним збором “Бандерівська столиця кличе до чину”, який проходить на Покрову. Під час цього збору на усіх 32-ох присілках запалюють величезні ватри, біля яких цілу ніч співають повстанські пісні.
Тут полягла ціла дивізія кадебістів
Чому саме Космач є бандерівською столицею (цим космачани найбільше й гордяться)? Тут у травні 1943 року провід ОУН організував підпільний вишкіл для підготовки вояків УПА. Вже у вересні повстанці відбили атаку німців на Космач, а у квітні 1944 року крайовий провід ОУН створив тут ще й старшинську й медсестринську школи.
– 1945 року на Йордан прийшов пан з Москви, генерал, герой совєтського союзу Ніколай Дергачов і повів на Космач каральну винищувальну дивізію, яка висилала зі своїх територій татар і чеченців, – розповідає сільський голова Дмитро Пожоджук. – Йшов виселяти жителів бандерівської столиці. Уже всі держави впали на коліна перед Гітлером та Сталіним, а в Космачі тріпотів жовто-блакитний стяг. Сюди не ступала нога жодного ворога. Генерал дістався до долини довжиною 5 кілометрів. Війська УПА, де було 12 голландських офіцерів, розташувалися у засніженому лісі. Вони замкнули червону дивізію у кільце і винищили вщент. Загинув і генерал. Уся долина була червона від крові. Через декілька днів приїхали війська з Коломийського гарнізону, скинули убитих докупи і спалили. З боку УПА боєм керував Мирослав Семчич.
Але совєти таки сюди дісталися і майже половину села вивезли у концтабори. Проте зробити із космачан рабів й витравити звідси український дух їм не вдалося. А тому до Космача, наче магнітом, завжди тягнуло тих українців, яким доля України ніколи не була байдужою. Мабуть, легше назвати тих відомих людей, які тут не були, аніж тих, хто тут був. Саме у Космачі свого часу арештували Ліну Костенко. Тут довгий час перебував Борис Антоненко-Давидович, митрополит Іларіон (Іван Огієнко), Іван Франко, Олесь Гончар, Сергій Параджанов, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук... Філарет Колеса мав своє відпочинкове помешкання, яке совєти спалили лише тому, що в ньому у війну був госпіталь УПА. Мешканця Полтави, який при комуністах сфотографував біля церкви Великодні паски й писанки, арештували…
І зараз сюди теж їдуть вчені, письменники, історики, музиканти, фольклористи, митці. Кияни навіть купують будиночки, які обживають, плануючи оселитися назавжди.
Правда, донеччани й досі, приїжджаючи сюди, бояться говорити російською. Якось, зупинившись в одного діда, запитали:
– Нас тут не повбивають, як нам стерегтися?
Дідо закликав до світлиці, накрив столи, пригостив гостей, і вони вже впевнено оглядали Космач й відвідували майстер-класи у космацьких майстрів.
Оглядаючи село з ближніх гірських вершин, зачаровуєшся його красою і вдихаєш її на повні груди, вбираючи у серце й душу. Справді, неначе писанка, село…
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Івано-Франківська область
| Comments: |
