Замість котеджів і палаців будує… корівник
Юрій ЧМУСЬ
Ще тільки-но блиснуло весняне сонце, і Юрій Михайлович почав придивлятися до свого трактора – чи готовий він до виходу в поле, чи щось не заржавіло за зиму. А тим часом його двоє собак почали вмощуватися на крісло в кабіні.
– О, то мої вірні друзі! Собачки не раз зі мною в поле їздили. І завжди вмощувались поряд. От і зараз, бачите, відчули тепло і вже готові до праці! – посміхається господар, який оглядає своє подвір’я.
А там чого тільки немає. У хлівах мукає-хрюкає. На подвір’ї кудкудакають кури, скрізь – сільськогосподарський реманент. Юрій Михайлович відносить себе до того невеликого відсотка селян, які ні при яких обставинах не опускають руки.
– Ну і що з того, що нарікатимеш? От і за радянських часів не мед був. Працював шофером, завідував фермою. А коли розвал колгоспів почався, то і геть кепсько доводилося, – розповідає про перші кроки свого господарювання. – І де у нашому Підріжжі роботу знайдеш? Тож і вирішили з дружиною жити із того, що самі виростимо-вигодуємо.
Тому й завело подружжя аж шестеро корівок (видно, звиклося ходити біля худоби).
Юрій Михайлович підрахував, що за рік він з дружиною продає державі аж понад 10 тонн молока. А для того, щоб не збувати його за нижчою ціною, придбали доїльний апарат. Селянин переконаний, що потрібно обов’язково з молокозаводом укладати договір, щоб задокументувати, за якою ціною збуватиме свою продукцію. Акцент у своєму господарюванні вирішили зробити на скотарстві.
– Хоч і обробляємо 15 гектарів землі, однак на рослинництві не розживешся. Хіба те, що виростив, можна згодувати худобою. От вирощували цукрові буряки, а збили так на коренеплоди ціну, що й для себе сіяти не варто. Садили картоплю, але, спродавши її, навіть не покрили затрат. Є ще надія, що можна заробити на молоці та м’ясові, – продовжує Юрій Чмусь.
Утримує родина і до двадцяти голів свиней. От тільки бідкається, де ж продати ту домашню свинину? Адже ціни на неї також знизились, хоча на інші продукти значно підскочили.
– А про дотацію на вгодовану худобу я взагалі мовчу, – зауважив Юрій Михайлович. – Бо де зараз збути худібку? Тільки через перекупника, який і декларує, що це він здає м’ясо державі. А відтак і отримує дивіденди.
Та навіть невдачі не можуть перекреслити бажання у Чмусів і надалі хазяйнувати. От могли б вони розпочати будувати хату, бо мають двоє дітей, і аж ніяк не ледарюють, але вирішили зароблені потом і мозолями гроші вкладати у зовсім інше. У ферму! В односельчан викупили колишній корівник і мріють туди переселити всіх своїх корівок (довести дійне стадо хоча б до тридцяти), а заодно і перенести туди всі запаси харчів для худоби: скирти сіна-соломи, комору. Навіть одинадцятикласник подружжя Чмусів – син Михайло не проти батькових планів. Бо і сам полюбляє сільський труд. За кермом трактора з дев’яти років. Це не в гральних клубах, як каже сучасна молодь, “зависати”...
Марія ДУБУК, Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
