Як рятували маленького Назарчика і поліщуки, і німці
Підпис відсутній
Підпис відсутній
– Наш синочок Назар народився 24 квітня 2008 року, – розповідає Людмила Бондар. – Пологи були важкими. Медики планували робити кесарів розтин, тому що був великий плід, але якраз тоді сталася велика аварія – і всі операційні були зайняті. Дитина родилася з певними відхиленнями. Немовлятко відразу відправили у Рівне, а мене залишили в пологовому відділенні у Володимирці. Вже згодом німецькі спеціалісти сказали, що це можливо наслідки Чорнобильської катастрофи. Ми поїхали на консультацію в київську дитячу лікарню “Охматдит”. Українські медики подивилися і порадили першу операцію робити в сім-вісім місяців, але вони ніяких гарантій не давали.
У Рівному Людмилі Бондар один лікар підказав, що двох діток з Берез-нівського району, з таким, як у їхнього синочка, діагнозом, прооперували в Німеччині. Вони стали шукати тих людей. Найбільше Бондарам допоміг вчитель і перекладач з Березного Василь Іванович Жилінський. Про біду поліської родини він розповів відомій німецькій благодійниці Маріанне Ріхтер. Ця жінка – почесна громадянка міста Березного і вже багато років опікується їхнім поліським районом. Пані Ріхтер погодилася допомогти. В Німеччину відправили знімки Назарчика, і відразу прийшла відповідь, що хлопчика потрібно терміново оперувати, інакше буде пізно. Спершу попередили, що операція коштуватиме 25 тисяч євро, а згодом повідомили, що треба 15 тисяч євро.
– Це також величезні кошти. Де ж їх взяти? – продовжує жінка, витираючи сльози. – Стали збирати гроші. Ми щиро вдячні нашим односельчанам. Хресна матір нашого Назарчика обійшла всіх людей в селі, і ніхто не відмовив у допомозі. У нашому та в сусідньому Малому Жолудську назбирали майже 10 тисяч гривень. Дуже нам допоміг наш місцевий підприємець Петро Іванович Максимчук.
– Було вже й таке, що ми тоді, можна сказати, жили на хлібові і воді. Прийду до них в магазин, то вони мені так продукти давали. Хіба таке можна забути? – продовжує Людмила Бондар. – А коли дочка Яна зі школи принесла гроші, які зібрали її однокласники та інші дітки, я розплакалася, – схлипує і зараз жінка. – Які в нас щирі та милосердні люди! Збирали кошти, щоб врятувати нашого синочка. Зверталися тоді в усі партії, які знаємо, але допомогла тільки партія Юлії Тимошенко “Батьківщина”. Написала до Катерини Ющенко, а вона відправила наше звернення в міністерство охорони здоров’я і в обласну адміністрацію. Коли я знову їй написала, то від неї прийшло аж... 505 гривень.
«Ходять тут всякі»
Гроші потрібно було знайти терміново, з Німеччини телефонували і казали швидше привозити дитину. Батько Іван Бондар щодня їхав у Рівне, заходив у різні організації, банки та фірми і просив гроші на операцію синові. Чоловік каже, що по-різному люди сприймають, одні вислухають і поспівчувають, інші відразу виганяють: “Ходять тут всякі”, треті мовчки дають гроші. Всяке траплялося.
– Якось проходив весь день, – пригадує чоловік, – страшно втомився, ніде не дали жодної копійки. Зайшов ще в один офіс і втомлений присів на лавку. Підійшов до мене охоронець і запитав, чого я тут сиджу. Став йому розповідати про свою біду. Він мовчки вислухав і сказав почекати кілька хвилин. Повернувся, приніс мені Євангеліє і 50 гривень. Простий охоронець. Мій досвід підказує – бідніші люди набагато добріші і щиріші.
– Одного дня Іван приїхав з Рівного і каже: “Все, більше немає до кого йти”, – продовжує Людмила, – ми тоді продали корову. Більше вже нічого не залишилося. Ще позичили грошей, а коня і навіть поросят віддали в заставу. Якось же треба було жити і після операції. Всім миром назбирали тільки 5 тисяч євро. Німці вже й за таку суму погодилися оперувати. Їх найбільше цікавило, чому наша влада не може нам допомогти? Вони ніяк не могли цього зрозуміти.
Німецька благодійниця Маріанне Ріхтер допомогла з візою та всіма документами, навіть прислала квиток на літак до Мюнхена. На Покрову, 14 жовтня 2008 року, Людмила Бондар з шестимісячним Назарчиком потрапила в Німеччину.
– Я не можу розказати, які німці щирі, – згадує жінка. – Постійно приходили в лікарню якісь чужі люди, але настільки небайдужі. Приносили гостинці, давали гроші 10-20 євро. А яке чуйне ставлення медичного персоналу, вони казали: “Україна, Назар”. До нас навіть нікого в палату не підселили. Операцію в мюнхенській дитячій клініці робив знаменитий професор Дітц, який запевнив, що в десять років наш синочок буде цілком здоровим.
Про маленького українця Назара Бондаря розповіла їхня місцева газета. Коли знадобилися кошти на другу операцію, то гроші збирали німецькі дітки, які під час Різдвяних свят ходили колядувати.
Минулого року весною, якраз на Вербну неділю, пані Ріхтер гостювала у Бондарів в селі Великий Жолудськ. І зробила їм подарунок: “Я дізналася, що ви перед поїздкою в Німеччину продали зі свого господарства навіть корову. Добре знаю, що в українському селі вона годувальниця, без неї важко. Тому хочу подарувати вам корову”.
– Скільки ця людина зробила нам добра, – говорить пані Людмила, – я навіть не можу розказати. Пані Ріхтер живе зі своїм чоловіком у невеличкому будиночку за 220 кілометрів від Мюнхена. Вони не якісь там багачі чи мільйонери.
Під час нашої розмови маленький рухливий хлопчик грався на підлозі зі своєю старшою сестричкою Яною. Він голосно і безтурботно сміявся. Підбігав і просився на руки то до мами, то до тата. Назарко ще навіть не здогадується, скільки довелося пережити його батькам, аби він зміг бігати.
Ця родина постійно потребує допомоги, адже майже всі зароблені кошти витрачають на маленького Назарчика. Ми знаємо, що нашу газету читають щирі милосердні люди, які завжди відгукуються на людську біду. Давайте всі разом допоможемо Бондарям, вони цього варті.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Сім’я БОНДАРІВ
| Comments: |
