Найсильніший українець XX століття
Продовження. Початок у №8-10
Воза з дровами на плечі – й у двір
Чи не все село сходилося подивитися на красуню-дружину відомого силача, яка одягалася у дуже гарні плаття. А таких босоніжок, які вона носила, білківські жінки не те, що не мали, а й не бачили ніколи. Кротон був щедрим на гостинці для сільських дітей, а своїх ровесників пригощав пивом та горілкою. А ще любив кинути пригорщу монет у баюру, щоб діти їх там шукали. А вони й справді старалися – потім могли собі цукерок накупити. Спостерігаючи з ровесниками за дітлахами й сміючись з цього видовища, він часто повторював:
– Дитину до роботи потрібно привчати змалку, аби потім дорослим легше було. Так у всьому світі.
Своїх односельчан він теж немало дивував. Після недільної служби у церкві Іван Фірцак під’їжджав на підводі на центральну дорогу, де є підйом 250-300 метрів, і розпрягав коней. Сам брав ланцюг, обтягував його посередині шкірою, потім хустиною – і в зуби. На підводу сідало не менше 30 хлопців, а двоє були його асистентами. Вони ставали по обидва боки від нього й слугували опорою. Тримаючи ланцюг у зубах, а двома руками опираючись на асистентів, він витягував підводу наверх цього пагорба.
Селяни завмирали, коли його дружина Ружена лягала на бите скло, а найважчий чоловік серед глядачів ставав на неї, і ще й… на горло. Було, що й сам Кротон ставав на неї, тримаючи при цьому на собі двох хлопців. Такого “цирку”, якому рукоплескав світ, білківчани не бачили ніколи…
Ну, а після одного випадку про Кротона заговорило Закарпаття. Його чекали по всіх селах. Колись, зрозуміло, селяни обігрівали хати дровами. Поблизу Білок лісів нема, тому жителі ближніх сіл везли сюди дрова фурами й продавали. Якось дрова до сусіда Кротона привіз чоловік з Малого Раківця. Іван Федорович саме підоспів на торг і поцікавився, по чому дрова. Почувши, що 25 корун (крон), Іван Фірцак посміхнувся та й запитує:
– А якщо я ці дрова з возом у свій двір занесу?
Відповідь була іронічною:
– Занесете? Несіть! Дрова – ваші.
– Розпрягай коней, – сказав Кротон, а сам, накинувши фуфайку на плечі, поліз під віз. Підняв його і поніс на своє подвір’я.
Дрова залишилися в його господарці, але гроші він все-таки заплатив – “на халяву” жити не звик.
Маючи ліцензію на атракціони, Кротон їздив в кінці 30-х років закарпатськими селами з виступами, які зараз назвали б, певно, шоу. З ним тоді уже виступав старший син Іван і донька Зірка, яким не було ще й двадцяти років. З-поміж багатьох номерів, про які вже згадували, його землякам дуже запам’ятався з цвяхами.
Кротон брав великого цвяха (його називали мостовим), діаметром 12-14 мм, завдовжки 250 мм і гнув його, як вербову лозу. Коли метал пік руки, накидав на цвях шматину і за лічені хвилини до лівого боку своїх могутніх грудей прикладав серце, зроблене з цього цвяха.
Наприкінці сорокових років запам’ятався закарпатцям інший випадок у селищі Середнє. Тут на зупинці зустрілися два автобуси з пасажирами: один – мукачівський, другий – ужгородський. Іван Сила накинув на себе упряжку, зачепив її за передки автобусів й сказав водіям дати задній хід. Машини буксували, а зрушити з місця не могли, поки він не відпустив упряжку. Коли запрягся знову, то потягнув один автобус у бік Ужгорода, а потім другий – в бік Мукачева.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
