Перевіз хату з-за океану і збудував її на волині
Усі діти Віктора КУШНІРЕНКА на одній паспортній сторінці не помістились
Українець, який двадцять літ прожив в Америці,хоче зайнятися фермерством на землі своїх предків
До Віктора Кушніренка у Підріжжі Ковельського району на Волині приглядаються, йому дивуються, а дехто відверто каже: “І чому ти приїхав в це пекло? Сидів би у своїй Америці...” Але 36-річний глава величенького сімейства переконаний, що він знайде своє місце на дідівській землі. От тільки б часи двадцятирічної давності не повторилися... А поки що Віктор перевіз через океан будматеріали та звів на американський лад простору оселю. І має намір серйозно зайнятися фермерством.Відмовився від наших ковбас, бо отруївся
Він розмовляє гарною українською мовою. Віктор каже, що хоч і прожив у Штатах понад двадцять літ, але рідної мови не забув: вдома з дітьми говорили тільки українською, на вулиці – англійською. На додачу він вивчив іспанську та єврейську.
Народився Віктор Кушніренко у Соснівці Львівської області.
– Родина була великою – мої батьки виховували аж 11 дітей. Однак вісімдесяті роки були невтішні. Тата через релігійні переконання засудили на 10 літ тюрми, – з болем розповідає. – Мама мала медичну освіту, але оскільки була релігійною людиною, то мела дороги – іншої роботи їй не давали. Тому коли батько повернувся, то ми твердо вирішили емігрувати. Сталося це взимку 1989 року.
Вікторові тоді було неповних п’ятнадцять літ. Він добре пам’ятає ту ніч, коли родина потайки навіть від сусідів покинула дім і поїхала в Москву, а звідти – за океан. Не вирушили в далеку дорогу тільки троє дорослих дітей Кушніренків – вони були вже одружені на Львівщині.
Поселилася родина українських емігрантів у штаті Пенсільванія. У школі хлопець знайшов нових друзів, мову вивчив за шість місяців. Після навчання працевлаштувався і в 17 років перебрався в інший штат, розпочавши повністю самостійне життя. А вже у дев’ятнадцять одружився з українкою.
– В Америці якось легше утвердитися, якщо ти добре працюєш, – каже Віктор. – Наприклад, я не цурався різної роботи: трудився механіком на одному з м’ясопереробних підприємств. До речі, помітив, що в США набагато кращий контроль за якістю продукції. Окрім того, що контролює держава, і саме підприємство кожні півгодини відбирало проби продукції. А в Україні, наприклад, я вже відмовився від ковбаси та майонезу, бо отруївся, чого не було в Штатах за довгі роки. Там, за океаном, треба бути відповідальним працівником. Наприклад, якщо ти запізнився на три хвилини – попередження, а після третього – звільняють. Притому видадуть тобі таку рекомендацію, що ти ніде не працевлаштуєшся. Хоча в мене завжди були гарні рекомендаційні листи.
Мав Віктор і власний бізнес: перекривав дахи, фермерував. Бо, переконаний, що робота повинна приносити не тільки гроші, але й задоволення.
– А чому вирішили переїхати на Волинь?
– Я переїхав не через те, що за океаном було погано жити. Мабуть, так Бог захотів, і я не противився. Це був швидше поклик душі, бо, окрім матеріального, на першому місці має бути все ж духовне, – переконаний багатодітний батько.
Тому, не довго думаючи, Віктор вирішив вкоренитися у селі, де щоліта проходило його дитинство – у Підріжжі на подвір’ї свого дідуся Івана Кушніренка, який помер у 1997 році на 110 році життя. Його намір підтримала й дружина Світлана, з якою Віктор нажив семеро діток, і каже, що ніколи з нею не сперечався. Можливо, помилки були в тому, що мало шкодував. Хоча з кожним роком він цінує свою другу половинку все більше і більше.
При будівництві головне – фундамент
Два роки молодий чоловік мотався на дві країни. Тут, у Підріжжі, самотужки будував хату, збирав потрібні документи. Правда, всі будівельні матеріали переправив з Америки (більше надіється на закордонних архітекторів і якість тамтешніх будматеріалів).
– А що головне при будівництві? Фундамент. На нього я використав 5,5 тонн бетону і 42 тонни щебеню. Закріпив кожен вугол арматурою в п’ять рядів. Тож будівля міцна, суха, – показує свої володіння американський українець. – Хату збудував одноповерхову, хоча в Америці мав оселю на три поверхи. Переконаний, що насамперед дім має бути зручним.
Заходимо всередину. Відразу зауважую, що в ньому на порозі тільки одна сходинка. Віктор сказав, що він завчасу дбає про старість (на-діється тут доживати віку), невідомо ж, яке буде здоров’я, як ноги носитимуть. Нема порогів і в кімнатах. В оселі все продумано до дрібниць. Обігріватиметься дім каміном, тепло з якого по трубах в стіні розганятиметься по всій хаті. Дрова до нього подаватимуться через... стіну (нема чого смітити через всю хату). Для гарантії зроблено ще й електроопалення. Всю систему електропостачання він також зробив за американською методою.
Привіз з-за океану молодий господар і хатнє начиння: плити, пральну та сушильну машини, паркетну дошку, світильники. Переправив в Україну і весь сільськогосподарський реманент, авто. Незабаром надійдуть трактор та дрібна техніка.
– Ось-ось переселю всю свою родину сюди. Поки що ми з дружиною і дітками тулимося в родичів. Перевіз їх наприкінці січня. Діти вже тут ходять до школи, їм подобається в селі. Адже житимемо ми на околиці, на вулиці Хутірській. Поряд ліс. Потрібно ще буде чимало потрудитись, щоб облагородити подвір’я, але то нічого – до роботи звикли.
– А чи змінилася Україна, як на вашу думку, за 20 літ?
– Помітив, що люди більше стали пити. Не подобається біля деяких хат безпорядок, бруд на фермах. У Штатах, якщо вулиця, то заборчик має бути однаковий. А наприклад, якщо ти на своєму подвір’ї не покосив траву, то відповідні служби приїдуть і її покосять. Але господар за це має сплатити штраф.
– А чим би хотіли зайнятися?
– Фермерством, я ж – громадянин України. Сподіваюсь, що мені це вдасться, отримаю землю. Хоча дещо прикро, коли бачу, що тут багато товарів неякісних, деякі роботи виконуються, як кажуть, нашвидко – тяп-ляп, якась панує безвідповідальність. Крім того, люди не надто шкодують своїх рук. Часом канаву риють вручну, а сто гривень за трактор не заплатять. Потім робота через силу болячками вилазить. Помічаю, що дехто більше уваги приділяє облаштуванню дому, а менше сім’ї, батьки забувають щиро, по-родинному спілкуватися з дітьми.
– А ваші батьки хотіли б повернутися в Україну?
– Мабуть, що так. І багато таких є українців, яким би хотілося приїхати в Україну назавше. Але вони не певні, що знову не буде якихось гонінь через віру.
Родина надіється на краще, і облаштовується у цьому віддаленому волинському селі. Придбали корову і двоє телят, мріють обсадити квітами подвір’я і обов’язково хазяйнувати на городі. А ту вербу, яку ще в дитинстві на подвір’ї посадив батько Віктора, ні в якому разі не буде зрізувати. Фото розлогого дерева він возив своєму татусеві в Америку. Той аж заплакав...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО