«До клубу страшно заходити!»

У Маневицькому районі чимало населених пунктів, що постраждали від Чорнобильської аварії. Проте таких, як Галузія, лише два (ще сусіднє Прилісне). Чому вони особливі? Та тому, що там свого часу було зафіксовано найвищий на Волині рівень радіації і, як наслідок, села ці віднесено до так званої другої зони радіаційного забруднення, тобто, кажучи по-простому, жити можна, але ліпше звідти виїхати.
Переселятися галузійці не квапилися (а нині і поготів), бо прислів’я каже, що добре там, де нас нема. Як на те, і держава (уже рідна, українська) спочатку нібито взялася всіляко підтримувати своїх громадян, уражених невидимим смертоносним промінням. Окрім грошових компенсацій, різноманітних пільг, виділяла кошти і на реалізацію спеціальних чорнобильських програм, що охоплювали різні галузі народного господарства, як-от будівництво доріг, водогонів, приміщень для соціально-культурних закладів. Перебуваючи в другій зоні, Галузія, ніде правди діти, увагою таких програм не була обділена: в селі побудували нову школу, проклали водогін, майже всі вулиці “одягнули” в тверде покриття. Включено було до цих програм і будівництво нового приміщення клубу. Але чотири роки тому село втратило свій особливий статус у ра-йоні і було зрівняно з іншими “чорнобильськими” селами, що належать до “чистішої” – третьої зони. Відтоді на запитання про новий клуб галузійці отримують самі обіцянки.
– Сільський голова вже цілі томи написав зі зверненнями до влади, – розповідає секретар тамтешньої сільради Ніна Євпак. – Обіцяють, а діла нема. Скільки вже тих програм розвитку затверджували сільських і районних, але до області доходять – і на тому край. Старий же клуб нині в аварійному стані, хоч і проводяться іноді в ньому вечори відпочинку (бо куди молоді нашій подітися?), та заходити в те приміщення страшно (побудоване ще в сорокових роках зі старих селянських хлівів). Тому сільські масові заходи в ньому вже не проводимо, виручає в цьому плані школа. У ній і бібліотека сільська знайшла притулок.
– А самі, громадою, не пробували будувати?
– Село наше невелике – 244 двори всього з населенням 640 осіб – самотужки не осилимо. У кінці вісімдесятих, правда, була така спроба. Тодішній парторг нині вже неіснуючого в селі колгоспу організовував суботники, і ми навіть залили фундамент. Виявляється, марно працювали, бо для нового проекту він не підходить.
– Тобто, під клуб уже й проект маєте?
– Ще п’ять років тому, як були в другій зоні, його зробили і чималі гроші заплатили.
– Із втратою статусу, так би мовити, населеного пункту, що потребує більшого захисту, припинилися і грошові надходження з чорнобильського фонду?
– У листопаді минулого року затвердили чергову програму, що стосується будівництва клубу, підтримала нас і районна рада й тепер клопочеться перед обласною, де нібито вже твердо обіцяють, що в цьому році гроші знайдуть.
Микола Шмигін,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•