Навіщо у Галана забрали пістолета?
Шістдесят років тому, 25 жовтня, від руки, як тоді прокричала на весь світ комуністична пропаганда, «бандерівського головоріза» у своєму помешканні, що у Львові, загинув радянський письменник-памфлетист Ярослав Галан. Не буду зараз говорити про художню вартість творів убієнного, його роль у комунізації західних українців та шкоду, завдану утвердженню української державності. Метою цієї публікації є спроба побачити істинну картину вбивства та його причини.У ролі вбивць – священик і поет-початківець
Отже, згідно з офіційною версією тогочасної влади та матеріалами суду все відбувалося так: 25 жовтня священик Лукашевич, знайомий Ярослава Галана, привів до його робітні Михайла Стахура, нібито початкуючого поета, аби представити львівському літературному метру. Вибравши момент, коли Галан, сидячи за столом, схилився над паперами, Стахур дістав з-під поли сокиру і завдав йому кілька ударів по голові та спині. Кров розлилася по столу, склеївши недописані аркуші чергового памфлету…
Убивця з помічником втекли з місця злочину, проте їх швидко вирахували. Слідство, втім, тривало напрочуд довго для того часу й тогочасних слідчих органів, – півтора року. З виконавцем Стахуром та помічником Лукашевичем на лаву підсудних посадили ще кількох осіб. Усіх стратили, крім Лукашевича, якому дали 25 років.
Якщо зважити на прорадянську діяльність памфлетиста, який «плював на папу» та «розвінчував український буржуазний націоналізм», Галан був для ОУН ворогом і заслуговував, можливо, й смертної кари. Припустімо, націоналісти засудили його до страти. Але чому обрали таке брудне виконання вироку – у стилі комуністичних «ужастиків» про «звірства» бандерівців? Мовляв, правильно про нас пишете – ми такі і є? Та й на стиль самих беріївців це більше схоже (згадаймо вбивство Лева Троцького – також по голові і ззаду). Якщо ОУН хотіла вбивством помітної фігури привернути до себе увагу, то йшла шляхом Миколи Лемика, який у 1933 застрелив радянського дипломата у Львові і здався польській владі. Серед оунівців безстрашних і жертовних партійців було немало. А якби ОУН воліла пасквіліанта вбити непомітно, то не доручала б цю небезпечну та вольову роботу священику і «початкуючому поетові», бо мала на те досвідченіших бойовиків, які вміли за собою замітати сліди.
А тепер поміркуймо в іншому руслі: якщо Галан був для ОУН ворогом, то чи був він другом для протилежної сторони, тобто більшовиків і їхніх караючих органів? Кожен письменник, котрий писав українською мовою, якщо не зазнавав од більшовиків репресій, то завжди був «під ковпаком». Галан же, попри всю його «плювальну» риторику, був колись членом КПЗУ – ворожої більшовикам партії, ними ж наприкінці тридцятих і знищеної. Його першу дружину енкаведисти перед війною закатували у харківській тюрмі, крім того, він виходець не з робітничо-селянської родини, бував і жив у капіталістичних країнах – такий компрометуючий послужний список мав не кожен «ворог народу», згноєний у сталінських таборах. Тому життя «полум’яного борця з буржуазним націоналізмом» та греко-католицькою церквою не коштувало для Москви й копійки. Тож могли ним пожертвувати. Заради чого? А хоча б з провокативною метою. Микола Кузнєцов, наприклад, тероризуючи Рівне під час війни вбивствами німецьких військових чиновників, підкидав записочки на місці терактів від імені ОУН-УПА, і німці, ясна річ, відігравалися на тамтешньому населенні, розстрілюючи сотнями невинних людей-заручників. А одразу після вбивства Галана «хазяїн» УРСР Микита Хрущов виступив з ініціативою ввести для мешканців Західної України спеціальні паспорти, а також відправити усю тамтешню молодь на схід у фабрично-заводські училища, щоб обезкровити повстанський рух. На щастя, плани ці не здійснилися, зате ще раз вдалося скомпрометувати бандерівців.
І тут замішана жінка?
До речі, Галан незадовго до вбивства впав у відверту немилість львівського компартійного начальства: його викинули з редакції «Вільної України» (орган львівського обкому ВКПб). Науковий співробітник літературного музею, розташованого у колишній квартирі Галана, Ольга Ярмолюк запевняє: все тому, що різко критикував у своїх статтях корупцію та моральний занепад окремих представників влади (ось ще одна причина поквитатися з ним!). А напередодні вбивства його викликали в обласне управління держбезпеки й відібрали пістолета (тоді більш-менш відповідальні держ- і партдіячі мали особисту зброю). Навіщо? Можливо, знали, що на письменника готується замах, і полегшували вбивці завдання?
Окрім політичних, існує ще й побутова версія вбивства. Її оприлюднив в одному з номерів «Літературної України» Іван Шишов: Галана застрелив письменник Володимир Бєляєв (той самий автор відомої колись «Старої фортеці»). Буцімто зі слів самого Бєляєва, який співпрацював із МГБ і був приставлений до Галана «стукачем». Друга Галанова дружина, театральна художниця, була дуже гарною, її врода захопила Бєляєва, знаного у Львові ловеласа. Він став її домагатись, і в той трагічний день нібито спокусив чи змусив до інтиму, але тут додому повернувся Ярослав. Застуканий «на гарячому», Бєляєв вистрелив у нього.
Якщо так, то Бєляєв добряче попсував плани МДБ (інакше чому так довго тривало слідство?). Уявімо собі, завербований агент Стахур приходить зарубати Галана, а той уже застрелений. Недаремно ж на суді Стахур, почувши вирок, заголосив: мовляв, не вбивайте мене, я не вбивця, ми ж так не домовлялися…
* * *
На жаль, справжня картина загибелі покрита мороком далекого минулого, розвіяти який, можливо, допомогли б секретні архіви НКВС-КДБ. Але коли їх Москва відкриє? Та й чи відкриє взагалі?
Микола Шмигін
| Comments: |
