Пережив Афган, щоб дарувати людям хліб

Микола САСОВСЬКИЙ

У день виводу радянських військ з Афганістану – 15 лютого, він зустрічається в Луцьку з іншими побратимами пом’янути всіх, хто не повернувся з тієї війни. Про армію говорить дуже мало. Учасники бойових дій неохоче діляться своїми спогадами.
– Служба як служба, всяке бувало, що там розповідати, – скромно посміхається наш співрозмовник. – Доводилося бачити людей сильних і слабкодухих, які після першого виходу на бойову операцію втрачали здоровий глузд. Таких або комісували, або до кінця служби ставили “на тумбочці” днювальними.
Тільки й вдалося дізнатися, що Сасовський був розвідником-гранатометником в баталь-йоні спеціального призначення. Що довелося пережити, можна лишень здогадуватися. Каже, ще й зараз іноді війна сниться, але все-таки частіше мирні життєві клопоти, яких у нього вистачає. Роздивляємося армійські фотографії, на одній з них напис: “Батькам – від неслухняного сина”. Пан Микола пояснює:
– Коли мене призивали в армію, мій батько працював головою сільської ради у Соколі. Він міг зробити так, щоб його син служив у Ковелі чи Володимирі. Але я категорично відмовився – і не шкодую. Побачив світ, життя і смерть. Ви навіть не уявляєте, яка гарна пустеля Ель-Ре-гістан весною, коли цвіте мак...
На цьому спогади про війну закінчилися. Волинянин має бойові нагороди, але розповів лише про одну, найбільш пам’ятну, навіть не орден чи медаль:
– За виконання операції п’ятеро бійців з нашого підрозділу отримали від комсомолу імпортні кросівки. На той час це була найкраща нагорода. Справжнє фірмове взуття. Нам всі заздрили, адже в Радянському Союзі був тотальний дефіцит.
Відразу після служби Микола Сасовський одружився. Дівчина Люда дочекалася його з афганської війни. Закінчив Луцький педінститут імені Лесі Українки за спеціальністю “фізкультура і військова підготовка”.

«Ми марихуану не продаємо»

Народилося двоє синів, треба було годувати сім’ю. Зайнявся бізнесом – возив з Польщі меблі.
– У 30 літ захворів на важку недугу, але переміг і вже 12 років живу, – посміхається невичерпний оптиміст. Це непросте життєве випробування допомогли подолати Бог, родичі і вітчизняна медицина. Святу воду передавали з Польщі, регулярно їздив у Тростянець до чудотворної ікони. Сидів вдома, за рік оклигав, став возити з Німеччини вживану побутову техніку. Але це бізнес нестабільний.
Якраз трапилася слушна нагода розпочати нову справу. В рідному селі розпродавалося майно колгоспу. Серед нього і млин, збудований у 1928 році сокільськими євреями.
– Триповерхова будівля ще з австрійським обладнанням, – продовжує підприємець. – Колись там була парова машина і автономний генератор. Викупив в односельчан їхні майнові паї, позичив гроші, але відразу з усіма розрахувався. Поставив обладнання в млині, і стали люди їхати. Адже у Соколі можна змолоти жито. Але Бог, напевно, для того мені зберіг життя, щоб для людей випікав хліб, – розмірковує пан Микола.
Він загорівся ще однією ідеєю – відкрити біля млина пекарню. Скільки довелося подолати різних бар’єрів та перепон, але наполегливого і цілеспрямованого Сасовського це не злякало і не зупинило. Рік робили документи на пекарню та отримували всілякі дозволи і допуски. Поставили обладнання, привезли технологів, які навчили людей і стали випікати чотири сорти хліба, пампушки з часником. Але Микола Сасовський з дружиною займаються тільки виробництвом і доставкою.
– У Соколі нашого хліба не беруть. Як в Біблії сказано: “Немає пророків у своїй вітчизні”, – посміхається підприємець. – У нас люди специфічні, але це я називаю дуже просто – українська жаба.
Вже три роки працює їхня пекарня. Люди оцінили якість сокільського хліба. Микола Сасовський поставляє свою продукцію в сільські школи, в магазини у Маневичі, Колки, Рожище. Все більше їхнього хліба замовляють лучани.
Тепер чоловік з посмішкою згадує один епізод. Тільки вони відкрили свою пекарню, як відразу з перевіркою налетіли різноманітні контролюючі інстанції. Але підприємець їх не боїться і нікому не кланяється, йому нічого приховувати: “Ми ж не марихуану продаємо, а хліб випікаємо”.
Ще за одну справу взявся Микола Сасовський. Навколо нього згуртувалися люди, які хочуть мати в селі українську церкву Київського патріархату. Їм передали зруйнований костел. Але це вже інша історія.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•