Клуб розвалився напередодні святкового концерту
У давнину клубів по вкраїнських селах не було зовсім. Але сільська молодь якось без них обходилася: влітку парубки з дівчатами на колодках збиралися, а взимку на вечорниці ходили. Радянська влада привчила нас до клубів. Не будемо тут дискутувати, з якою метою це робилося, та позитив у цьому сякий-такий був, є і, мабуть, залишиться. Як залишилася нам у спадок від тієї системи, практично, вся мережа культурно-освітніх закладів.Правда, не скрізь в однаковому стані. Насамперед те, що стосується клубних закладів. А загальна криза, що потрясла молоду державу в дев’яностих, най-більше потопталася саме по сільських клубах. Любешівський район, зрозуміло, винятком не став. Клуби закривалися не тільки в маленьких селах, а й у великих. Довгий час муляли очі пустками, напівруїнами, як ото у Великій Глуші. На радість тамтешньої молоді, у сільської влади таки нарешті дійшли руки до свого будинку культури – і приміщення капітально ремонтується. Зате в сусідній Погулянці (підпорядковане одній сільраді) і ремонтувати нічого: їхній клуб ще сім років тому розвалився у прямому значенні цього слова, можна сказати, на очах у його працівників.
Розповідає Лідія Тарасюк, колишній його завідувач:
– Ми тоді до Восьмого березня готували концерт, сьомого числа генеральну репетицію проводили. Закінчили, вийшли з клубу, трохи відійшли, аж чуємо, щось гухнуло. Озираємось, а то дах обвалився…
Не диво, бо таке мусило колись статися: приміщення було дуже старе (одразу після Другої світової війни звели, розібравши чиюсь клуню), стіни пальцем пробити можна було, тож ремонту не підлягало. Руїну, звісно, ніхто не ремонтував, люди на дрова розібрали. Без клубу в селі незатишно. Особливо для молоді – не мають увечері куди подітися. Змушені ходити то в Бірки, то в Глушу, а хіба то добро, щоб наші діти вешталися по чужих селах? Клопочемось, але наші прохання поки що не доходять до серця тих, хто міг би посприяти. Проблема стоїть на місці, як і сім років тому. Сільська рада і досі не спромоглася навіть місця під забудову виділити, тішачи вже третій рік обіцянками. Гроші на проект нібито й закладають у бюджет, а результату ніякого.
Щоправда, приїжджало до нас начальство з району, з розумінням поставилося до нашої проблеми, возило в село Мукошин і показувало місцевий недавно побудований “Народний дім”, у якому зручно розташовані всі соціальні сільські заклади: і той же клуб, і бібліотека, і пошта, і медпункт. Але ж нашій громаді самотужки таке будівництво не осилити. Так, наша молодь згодна працювати безплатно на будові, дехто і на сезон заради цього обіцяє не поїхати. Та ентузіазму самого не досить, потрібні кошти. А тут ще церква в селі якраз зводиться, що лягла на плечі громади і місцевого підприємця-мецената. Останній обіцяє і про клуб подбати, як збудують церкву…
Але культурне життя в Погулянці не завмерло. Попри все, у селі і досі діє під моїм керівництвом вокальний колектив “Погуляночка” – активний учасник мистецьких заходів, побував навіть у Луцьку на “Берегині”. Запрошували і минулого року, та не було транспорту. На репетиції збираємося переважно в школі, а якщо вона зачинена, то в моїй старій хаті або в бібліотеці (що також у дуже старому приміщенні розташована), чи магазині.
Ситуацію, що склалася у селах Великоглушанської сільської ради, коментує Леонід Климець, завідувач відділу культури Любешівської райдержадміністрації:
– Хоча Погулянка – село невелике, але перспективне, є в ньому молодь, тому потрібно будувати клуб. Раніше велася мова, щоб віддати задля цього частину колишньої колгоспної комори, облаштувавши її відповідно за кошти районного й сільського бюджетів. Але, на жаль, далі розмов справа не пішла. Завадила, можливо, одночасна реконструкція будинку культури у Великій Глуші.
– А що з тими пошуками місця під забудову?
– Це залежить чи то від хотіння, чи то від безсилля тамтеш-нього голови. Що йому перешкоджає, не знаю. Уже в трьох місцях ніби визначалися. Розумію, що коли для реконструкції головного будинку культури потрібно десь винаходити сотні тисяч гривень, то проблеми “периферійного” села на другому плані. Проте якщо підприємці, вихідці з Погулянки, обіцяють допомогти рідному селу, якщо там є під знос якась комора чи конюшня, з якої можна взяти будівельні матеріали, то можна ж щось уже і починати.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
