Сталіна, Рузвельта та Черчилля врятувала дівчина з Костополя
Продовження. Поч. у №№50-53, 3
«І тільки з очей у неї скотилася сльоза...»
– У жовтні виповнилося 65 років з дня трагічної загибелі найбільш успішних, на мою думку, жінок-розвідниць Другої світової війни Марії Мікоти та Лідії Лісовської, – продовжує пан Олександр. – Радянські та сучасні історики й досі приписують їх загибель невідомим бандитам та воякам УПА, зокрема про це стверджується у книгах Бранко Китановича, Миколи Струтинського, Теодора Гладкова та інших. Зрозуміло, доти, доки не будуть розсекречені московські архіви КДБ, розібратись у цій справі дуже важко, але принаймні те, що загибель сестер – справа рук бандерівців, є повною неправдою та вигадкою. У жовтні 1944 року з Москви до Рівного було передане розпорядження про відрядження легендарних розвідниць Лідії Лісовської та Марії Мікоти для одержання урядових нагород – орденів Вітчизняної війни. На той момент жінки перебували у Львові. Тому рівненські чекісти звернулися до своїх львівських колег з проханням допомогти їм з виїздом. Квитки на літерний потяг було придбано, але раптово прийшла телеграма з Рівного про хворобу рідні. І Лісовська відмовилася від поїздки потягом, а квитки були здані до Львівського управління держбезпеки. Напередодні у її квартирі, що знаходилася поряд зі Стрийським парком, побувало двоє новоспечених офіцерів держбезпеки, колишніх друзів по партизанському загону Медведєва, які прийшли до сестер у гості (саме так Лісовська пояснила їх появу у квартирі своїй сусідці Нелі Бойкевич). Про що сестри розмовляли з тими чоловіками – невідомо, але ранком наступного дня вони вирушили в дорогу військовим “Студебекером”. Очевидно, вчорашні соратники вмовили дівчат їхати з ними машиною. На мою думку, саме вони і вчинили розправу на трасі Острог-Шумськ, поблизу села Кам’янка, над легендарними розвідницями. Замість орденів дівчата отримали смертельні ножові та кульові поранення. Це була “щира” подяка за їхні подвиги. Свідків трагедії було ліквідовано, а винуватців так і не знайдено.
Крім особистих речей, розвідниці везли із собою щоденник із записами про роботу у тилу ворога та заховані у хутряній муфті матеріали про деяких рівненських підпільників, які тісно співпрацювали з фашистською службою безпеки, а нині вважалися героями-партизанами. Коли Ліда Лісовська прийшла на прийом після звільнення Рівного до першого секретаря Василя Бегми, який під час окупації керував партизанським рухом, і побачила там людей, які з нею працювали на німців, то вона його запитала: “Кого ви набрали в обком?” Бегма відповів, що це червоні партизани, які виконували спеціальні завдання...
– В документах пошукової справи написано: “В селі Кам’янка Хмельницької області на шосе Острог-Шумськ виявлено труп Майї Мікоти, а далі у напрямку міста Шумськ, в селі Мозярки – труп Лідії Лісовської. Слідством встановлено: “26 жовтня 1944 року військовий 5-тонний “Студебекер” вранці їхав з Шумська на Острог. Проїжджаючи село Кам’янку, машина зупинилася біля хати Осташевських. Вони бачили, як одна дівчина спускалася з машини через борт, а друга подавала їй чемодан. У цей час пролунали три постріли. Дівчина, яка стояла біля машини, впала, а машина поїхала далі. Біля села Мозярки був знайдений труп другої жінки, яку викинули з машини. Трупи загиблих було доставлено в село Кунів, де складено протокол зовнішнього огляду і протокол медичного огляду…” Згодом стало відомо, що завідуючий амбулаторією села Кунів Ящук на другий день після огляду загиблих був знайдений в лісі мертвим – його повісили, – продовжує Олександр Намозов.
Кость ГАРБАРЧУК
Далі буде
| Comments: |
