У тендітної «головихи» міцна рука

Хоча зазвичай на цій посаді переважно чоловіки, Світлана Макарівна – найуспішніший на Камінь-Каширщині голова. Вона не тільки талановитий організатор з кмітливим розумом та вибуховою енергією, а й красива жінка із вродженою чарівністю, яка усе може. Бо підкоряється мудрому правилу: “Служачи громаді, мусиш робити так, як хочуть люди, а не як хочеться тобі”. Кругом криза, а в Карпилівці – будова віку
Сіла Світлана Сидорук у крісло голови Карасинської сільради вісім років тому, коли сільське господарство переживало повну руйнацію колгоспів. Техніку розікрала-розбазарила верхівка. Частина розпайованих земель заростала чагарником. А бідним селянам ніде було збувати вирощене, оскільки ринки заполонив імпорт. Знайшлося й немало спритників, які ухопилися вирубувати ліс. Легальні та нелегальні пилорами роздерибанили народне багатство, продаючи за безцінь деревину за бугор. У радіусі шести кілометрів від Карасина вирубали предвічні ліси, варварськи понищили грибниці та ягідники, з котрих поліщуки мали хоч якийсь заробіток.
Світлана Макарівна, з діда-прадіда селянка, з дитинства знала ціну хліборобської праці. Батько навчив доньку косити й за плугом ходити. Отож добре розуміла біль та розгубленість селян: як вижити? Із завидною енергією взялася за справи. Хоча окремі, як-от будівництво дороги і відкриття постійного маршруту до їхнього віддаленого села, і досі непідйомні. Щоб набути знань та досвіду, заочно опанувала науку державного управління і здобула диплом магістра.
Взяла секретарем сільради депутата, вчительку Марину Мартинюк, їм багато чого вдалося. У Карасині за рахунок місцевих коштів відремонтували амбулаторію та обладнали при ній стоматологічний кабінет, замінили опалення в будинку культури та бібліотеці. У Карпилівці (друге село, що на території сільради) зробили ремонт ФАПу. Придбали музичні інструменти для обох клубів. От тільки не під силу було повернути до життя Карасинський дитсадок, що за десять років простою перетворився у пустку, та відновити аварійний клуб у Карпилівці. Але, на щастя, Кабмін виділив із Стабілізаційного фонду 140 тисяч гривень хоч на дош-кільний заклад. Проте на клуб так нічого не змогла вибити.
Вихід ініціативній “головисі” підказала преса. В одній з газет вичитала оголошення про Всеукраїнський конкурс проектів-програм соціально-культурного розвитку органів місцевого самоврядування і ухопилася за цей шанс. Ретельно працювали над проектом, підкріпили його грунтовними розрахунками спеціалістів. І виграли! 2009-й рік став для Карпилівки особливим. Тут, попри світову кризу, завирував будівельний майданчик. Нині вже споруджують цілий комплекс із клубу, аптеки, магазину, відділення в’язку та юридичної консультації.
З настанням весни дружно вийдуть на толоку по благоустрою території довкола нього. Громадські толоки стали тут доброю традицією, бо кому совість дозволить не вийти, якщо сама голова першою бере до рук городника. А “Козацький гурт” із учнів Карасинської школи встигає ще й кладовище та захоронення 40 австрійських вояків з часів Першої світової війни впорядкувати та вирубаний ліс заново насаджувати.
Коли йде Макарівна, п’янички розбігаються
Та найбільший головний біль Світлани Макарівни – село спивається. Безробітні чоловіки топлять відчай у самогонці. Горілчаний бізнес процвітає. Легкодоступність спиртного затягує і молодь. Не приховує головиха, що це і її сімейний біль... Шукає вихід із цієї напасті. Насамперед оголосили безпощадну війну самогонним точкам та ведуть копітку просвітницько-профілактичну роботу з людьми. Настирливо з допомогою дільничного складають акти та протоколи, передають їх на раду про-філактики та адмінкомісію і навіть доводять до суду. Таким чином вже вдалося частину точок закрити.
– Її не тільки бояться, а й поважають, – розмірковує з цього приводу секретар сільради Марина Андріївна. – Коли йде Макарівна по селу і десь зібралися чоловіки на сто грамів, то, побачивши її, передають один одному: “Макарівна!” і вмить розбігаються.
Звичайно, як людина мудра, розуміє, що самою забороною зла не викорінити. Отож і старається дати сельчанам щось змістовне для душі взамін. Для молоді – це спорт. Як людині спортивній, для котрої ще зі школи фізкультура була стихією, їй вдалося активізувати роботу спортивного клубу “Колос” і відродити футбольну команду, яка вже п’ятий рік успішно грає на першостях району. З ініціативи Світлани Макарівни вже стали традиційними спортивні свята до Дня Конституції та свята села. Це здебільшого масові сімейні змагання між командами двох сіл – Карасина та Карпилівки. Вона ж, щоб жодну із сторін не скривдити, участі у змаганнях не бере. Однак сценарії свят та режисура – за нею і її помічницею Мариною. Як і ліплення гори вареників для найпопулярнішого із змагань: хто зможе їх найбільше подужати. Коли ж треба захищати честь району на обласних змаганнях сільських громад, сильнішої від неї серед жінок на руку (армрестлінг) не знайти.
Хоча сама худенька, тендітна, зате має бійцівський характер і велику силу волі не пасувати перед труднощами.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
Фото Віталія ГОШКА

• Нравится
•