Сепаратор – допотопний, сметана – преподобна
Молодші з Конончуків – невістка Галина та її донька Іванка – переганяють молоко на сметану
Зараз роблять речі на десятиліття, а колись робили на віки. Механізмам, якими й досі користуються у господарстві Віри та Петра Конончуків із села Брищі Млинівського району, уже сотня літ.– Цей комплекс, у який входять маслобойка та сепаратор, – наша родовідна реліквія, – розповідає Віра Конончук. – Переходить вона як придане з покоління у покоління. Мені, наприклад, дісталася від свекра. Йому у свою чергу передав дід, який розказував, що у його господарстві цей комплекс з’явився ще за панської Польщі, десь на початку тридцятих років минулого століття. З дідових слів, маслобойку та сепаратора купив його батько на дубенському ярмарку десь на початку ХХ століття. Отже, виходить, що механізмам швейцарського виробництва приблизно сотня років. Попри такий вік, вони абсолютно справні і слугують нам краще від подібних сучасних апаратів. Наприклад, п’ять кілограмів масла на маслобойці можна збити всього за 15 хвилин. А сметану отримуємо яку хочеш – і рідку, і густішу, і таку, що ложка у ній стоїть. Для цього у сепараторі є різні швидкості, хоч крутити ручкою доводиться однаково. Зрештою, саме цю особливість – ручний привід – дехто вважає на нинішній час недоліком. Але нам з господарем, сином, невісткою, їхніми дітьми, що живуть разом з нами, ця робота труднощів не завдає. Навпаки, часом навіть хочеться покрутити сепаратора чи маслобойку. А переробляти є що – молока маємо від двох корів. Раніше сметану, масло, сир вивозили на ринок. Зараз заготівельникам більше здаємо молоко. Тим не менше, час від часу користуємося отим старовинним комплексом, з якого (як на мене) сметана та масло навіть смачніші. Заодно дивує придатність цих механізмів – вже сотня років, а вони працюють, як нові. Не впевнена, що сучасні сепаратори та маслобойки стільки часу витримають без поломок.
Зрештою, на цих двох апаратах перелік незвичних і водночас ходових старовинних речей у господарстві Конончуків не закінчується. Є тут ще одне диво – швейна машинка “Сінгер”, яка, як заявляє господиня, просто чудова для пошиття валянків.
– Цю машинку мої родичі купили у 1931 році на ярмарку, – продовжує свою розповідь Віра Степанівна. – Тоді у них був вибір – “Зінгер” чи “Сінгер”. Вибрали другу модель, бо у неї, мовляв, міцніша голка. Підтверджую: голки справді були надміцними. Окремі з них ще й досі цілими залишилися. А дістався мені “Сінгер” від свекра. Він був гарним кравцем, і частину своїх професійних секретів передав мені. Коли настає зима, моє основне заняття – пошиття валянків. За зиму виготовляю до сотні пар. Більше половини села у моїх валянках ходить. Мені це, звичайно, приємно. До того ж, 78-річний “Сінгер” не підводить. Як на мене, довговічність цієї машинки, як, зрештою, і сепаратора та маслобойки, пояснюється тим, що вони завжди потрапляли у майстровиті і бережливі руки. А ще варто віддати належне нашим попередникам, які при гірших технологіях, ніж тепер, уміли робити справді надійні апарати.
Сергій Новак,
Рівненська область