Петро та Февронія жили довго, щасливо і померли в один день
Протоієрей Петро ФІЛІНОВИЧ з матушкою постійно моляться перед іконою святого подружжя Петра та Февронії
Три церкви збудували на тому ж самому місці
Село Дерно в історичних документах згадується у 1445 році. За цей час тут існувало три православні храми. Перший був знищений за невідомих обставин. Але на тій же землі у 1879 році знову виросла невеличка церковка на честь Святої Трійці. Їй належали поля, ставок, млин, церковний магазин, діяла парафіяльна школа. У роки Першої світової війни тут проходила лінія фронту. Під час Брусилівського прориву у 1916 році на дзвіниці засів кулеметник. Коли його ліквідовували, знищили й храм. Нинішній – Свято-Михайлівський – збудували у 1930 році. Кредит на його спорудження взяли у польському банку. Церква збудована у традиційному поліському стилі у формі корабля, який пливе по життєвому морю і веде до Царства Небесного. Ще й зараз старожили пам’ятають двох монахинь, які мешкали у Дерно, служили церкві і навчали місцевих жителів азам православ’я. Поховані вони на сільському кладовищі.
– Змінювалися часи, настоятелі, але наш храм не зачинявся навіть у часи атеїзму, – розповідає протоієрей Петро Філінович. – Мабуть, тому, що маємо такого сильного небесного покровителя.
Сам батюшка в Дерно уже 20 літ. Хоч родом з Рівненщини, навчався в духовній семінарії у Сергієвому Посаді в Росії, а згодом доля закинула на Волинь. Вперше він приїхав на Ківерцівщину у 1990 році. Тодішній владика Варлаам благословив молодого студента на різдвяні канікули допомогти місцевому батюшці послужити в дернівській церкві. І так скромний студент сподобався прихожанам, що коли виникло питання, хто ж служитиме в Дерно постійно (бо у ті часи не вистачало священиків, і один настоятель почергово правив у кількох храмах), люди попросили, щоб їм прислали отця Петра. З тих пір минуло два десятиліття. Громада гуртом молиться, разом їздить у паломницькі поїздки, прикрашає храм, у якому є свої шановані святині.
Одна з них – ікона благовірного князя Петра (у чернецтві Давида) та княгині Февронії (у чернецтві Євфросинії), мощі яких покояться біля храму Різдва Пресвятої Богородиці міста Мурома. Оскільки отець Петро у свій час тут був паламарем, то потурбувався, щоб частинки мощей цих чудотворців були й у дернівському храмі.
У православних є свій день закоханих
– В Росії святе подружжя в останні роки особливо шанують як покровителів сімейства, любові та вірності. І 8 липня – день їхньої пам’яті – вважається святом, як це було у дореволюційні часи. Святі вели побожне життя, прославившись чудесами. Слова “жили довго і померли в один день” – це про них, – продовжує настоятель дернівського храму. – На схилі літ вони прийняли чернецтво, але жили у різних монастирях. Відчувши наближення своєї кончини, благовірний князь Петро передав Февронії через посильного: “Прийшов час смерті, але жду тебе, щоб померти разом”. Вона якраз вишивала лики святих на платі, яким покривають Святі Дари. Помолившись, сказала, що помирає разом з князем. Сталося це 1228 року. Порушивши заповіт, їх поклали в окремих гробах і у різних монастирях. Однак наступного дня люди побачили, що труни порожні. А тіла святого подружжя знайшли у спільному гробі, як вони й заповідали. І хоч минуло стільки літ, але молитва до чудотворців тільки сильнішає, адже проблем у сім’ях нині дуже багато. У наш храм до ікони приїжджає багато людей зі своїми бідами. Після молитов у родини повертається мир, злагода, взаєморозуміння. Допомагають святі і безплідним. Я й сам часто молюсь перед цією іконою, бо один із моїх синів народився саме 8 липня.
Шанують люди й інші ікони – образи Іверської та Почаївської Божої Матері. Перша з них колись була спускною. Скільки їй літ, ніхто не знає.
– Але перед нею багато людей одружувалися, юнаки схиляли голови, коли йшли служити в армію. Хворі зцілювалися, – додав батюшка Петро.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
