Як у Різдво цар Ірод агітував за Україну

Починається новоріччя у людських серцях. Починаються три престольні січневі празники. Починається величний мотив “Даруй, Боже, многі літа нашій славній Україні” у виконанні усього чесного та доброго люду. Але, як з’ясовується, були в історії України такі часи, коли їй бажали щастя не лише добрі люди, але, як не дивно, і доволі бездушні. Як-от сумнозвісний цар Ірод. І не десь там, за тридев’ять земель, а на волинських теренах.
Цей дещо незвичний, але водночас правдивий випадок трапився на початку 1950 року у селі Залав’є тодішнього Острожецького району. Розповідь про нього почну з архівного документа – наказу завідуючого Острожецьким відділом культпросвітроботи від 5 березня 1950 року, де записано: “...звільнити з посади завідуючого хатою-читальнею с. Залав’є Пишка Василя як такого, що виявився бандитом оунівського підпілля”.
То що ж такого “підступного й небезпечного” вчинив чоловік, якщо його записали до “ворогів народу”? На жаль, подальший пошук істини в документах Острожецького відділу культпросвітроботи нічого не просвітлив. Натомість правда “пробилася” з інших документальних джерел. Більше того, ніби на поклик серця відгукнувся безпосередній учасник вищезгаданого дійства. Це Юлій Матвійович Регуліч, житель селища Млинова, дитинство котрого пройшло у Залав’ї:
– Василя Пишка я добре знав, хоч він був старшим більш як на десять літ. Талановитий, розумний. Недарма ж йому довірили завідувати хатою-читальнею. А ще він був умілим організатором різних дійств. Задумав на Різдво поставити “Ірода”. Це зараз більш прийнято говорити, що ходять колядники з Вертепом чи Звіздою. А тоді казали: ходити з Іродом. Василь заздалегідь розподілив ролі. Собі вибрав роль, на яку не вельми чомусь претендували інші, – Ірода. Мені, як чи не наймолодшому учаснику гурту, перепало перевдягтися у Янгола. Ми від хати до хати проколядували два дні. А вже на третій день Різдва нас ошелешила несподівана звістка – до Пишка приїхали “з органів” і роблять обшук. Тоді ми ще не могли второпати, що і до чого, лише пізніше довідалися: наше вертепне дійство зарахували до політичних акцій. І підстава для цього була досить вагома. Нас, дітей, у це не посвячували, а старші хлопці після колядок, коли обмінювалися із господарями святковими гостинцями, залишали в оселі листівки із націоналістичними закликами. У торбину – пирога й пляшчину, а з торбини – листівка, озаглавлена “Геть колгоспи!” чи “Ще не вмерла Україна!”
– Про потаємну акцію хтось із односельців і сповістив енкаведистів, котрі миттєво взялися за справу, – продовжує свою розповідь Юлій Регуліч. – Щоправда, до нас, малих, не домагалися, ніхто, як кажуть, і пальцем не зачепив. Обійшлося все гаразд навіть меншому Василевому братові Павлові. А ось на самого Василя, головного організатора акції і головного агітатора-розповсюджувача, чекало суворе покарання – декілька років позбавлення волі. Крім того, завідуючий Острожецьким відділом культпросвітроботи змушений був зробити у книзі наказів жорстокий запис, назвавши Василя бандитом. Як склалася його доля, невідомо. Знаю лише, що після відбуття покарання він покинув рідні місця. Виїхав десь на Схід. А шкода... Хороший, душевний, толковий був чоловік...
Мимоволі із цієї розповіді в уяві вималювався світлий образ щиросердного Василя Пишка. Заодно – і гнітючий образ Ірода. Чомусь подумалося при такому збігові обставин: ось якби подібна до Василевої доброта переселилася колись у душу царя, душі повелителів та начальників, наскільки б то на світі побільшало радості. І, можливо, люд не ходив би зі Звіздою потайки, як це робилося у тоталітарний радянський час. І, можливо, повивітрювалося б чимало суму та печалі із самих колядок. І, можливо, не довелося б більше агітувати за Україну, бо Україна вже давно була б...
Сергій Новак,
Рівненська область

• Нравится
•