Замість картоплі на городі вирощує… ялинки

Житель селища Клевань-II Рівненського району 49-річний Микола Карасєк в останні роки не ставить ялинку на Новий рік у себе в хаті. Діти вже виросли, та й не хочеться дерево марнувати. Пан Микола більше любить вирощувати. Важко сказати, скільки різних дерев за своє життя посадив цей чоловік. Власну садибу площею сімнадцять соток він називає маєтком. На цій території ентузіаст-природолюб створив невеликий дендропарк. Рівненько підстрижені кущі і дерева, на городі, присипані снігом, сяють звичайні та голубі ялинки, модрини. Картина нагадує зимову казку. Під хатою розкішна лісова красуня піхта, яку посадив ще його батько, стукає гілками у вікно, ніби нагадує – скоро Новий рік. “Зверніть увагу, яка вона красива, хіба таке дерево ще потрібно якось прикрашати?” – запитує господар. Дендропарк починався з шишок
Цікавлюся у пана Миколи, звідкіля таке прізвище, очевидно, не волинське.
– Мій дід Франц Францевич Карасєк за національністю чех, а бабуся Текля – волинянка, родом з Луцька, – розповідає пан Микола. – Від нього не тутешнє прізвище, але мене вже не один раз перехрещували на Карасика. Хоча маю чеське коріння, але вважаю себе українцем і люблю свою батьківщину.
Він не тільки на словах любить свою землю, а й робить її красивішою.
– Тільки не пишіть, що у мене на городі росте три тисячі ялинок, – застерігає Микола Карасєк. – Загалом разом з живоплотом з бирючини та грабу буде приблизно три тисячі різноманітних дерев. І хочу наголосити: займаємося цим ми удвох з дружиною Тетяною, тому це і її заслуга.
Йдемо алеями, обсадженими туями, і пан Микола показує своє лісове царство. Ось конусоподібні яскраво-зелені канадські ялинки – це спогад господаря про двох студентських друзів. А розпочалося все десять років тому. Вони з дружиною назбирали торбу шишок голубих ялинок, висушили на грубці, зібрали насіння і навесні посіяли. З часом їхній власний дендропарк став розростатися.
«Своїх дерев не продаємо»
– Мене часто односельчани запитують, для чого на городі посадив ялинки, можна ж картоплю? І ще дуже дивуються, коли дізнаються, що я своїх дерев не продаю. Тоді для чого їх вирощувати, коли з них ніякої користі? Як людям пояснити – хочу, щоб було красиво, – усміхається мій співрозмовник. – А  для вирощування картоплі у мене є пай. Я найпершим у Клевані розпаював свою землю.
В облаштуванні парку у Миколи Карасєка науковий підхід, адже він закінчив лісну школу та технікум у місті Березне. І зараз цікавиться спеціальною літературою.
– Природа і ліс – це мій вибір життя, – пояснює він. – Сім років працював лісником. Дуже люблю ліс, стараюся там часто бувати, по можливості – щодня. Кажуть, чого туди йти взимку? Але ж життя не можна відкладати, у будь-яку пору року ліс по-своєму красивий. Навіть не можу пояснити, чому мене так тягне туди. Я багато мандрую. Вже не один раз обійшов всі навколишні ліси. Там є надзвичайно красиві місця.
Ще одна цікава деталь від колишнього лісника. Звичайна людина дивиться на ялину чи сосну і милується їхньою красою. А лісник тільки глянув на дерево, і вже подумки порізав його на ділову деревину та дрова.
– Довго від цього доводилося відвикати, – усміхається чоловік. – Якби кожен господар на своєму городі біля хати посадив хоча б одну ялинку чи сосну, то скільки б ми дерев врятували, – розмірковує він. – Зберегли б тисячі гектарів українських лісів.
Пан Микола зазначив, що йому імпонує підхід англійців до природи та навколишнього світу. Вони менше дбають про величезний будинок з десятком кімнат, а намагаються створити навколо свого житла красу.
– Може, й у нас буде колись, як у Британії, – з надією у голосі каже невтомний природолюб.
Микола Карасєк надзвичайно цікавий співрозмовник, в нього чимало різноманітних захоплень, дуже багато читає, добре орієнтується в сучасній літературі, цікавиться філософією та історією. І, звичайно, по-літикою, як і більшість наших співвітчизників. Він вважає, що українці так і залишилися кріпаками з рабською психологією. А у теперішніх керівників тільки дві заповіді: жадібність та невігластво, от і маємо результат. Державні ж мужі повинні керуватися зовсім іншими: мудрістю і доброю волею.
Кость ГАРБАРЧУК, Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•