«Вокзал для двох» по-жмеринськи
Цей невеликий районний центр на Вінниччині немає ані восьмого чуда світу, ані відомих туристичних стежок, ані моря поблизу. Тим не менше, про Жмеринку чомусь чули майже всі. Можливо, комусь у знаннях посприяли численні літературні герої, списані з місцевих жителів, чи колишня слава бандитського містечка – не знаю й узагальнювати не берусь. Мене особисто вразив жмеринський залізничний вокзал – предмет гордощів усіх місцевих жителів. Ще б пак! Колись тут часто зупинявся на обід сам цар-батюшка Микола ІІ, а тепер “прописалася” й мирно уживається по сусідству парочка найвідоміших комбінаторів віку…Що тут скажеш – будівля жмеринського вокзалу й справді вражає. Інженер Зіновій Журавський у 1900-х роках взявся за станцію “Жмеринка” з усією відповідальністю, і спорудив величезний… корабель. Криті платформи тоді нагадували палуби, а купол на даху – капітанський місток. Станція-корабель “взяла” курс на Одесу, адже коли йшло будівництво, туди, до Чорного моря, вела залізна дорога. Кажуть, навіть сам цар-батюшка Микола ІІ настільки зачудувався новим вокзалом, що вигукнув на адресу Журавського: “Ай, да сукін син! Такому можна й будівництво царських конюшень довірити”. Чи довірив він свої конюшні інженеру, історія замовчує, а от те, що цар із сім’єю дорогою в Крим зупинявся тут щороку – факт.
На початку минулого століття на жмеринській станції вирувало життя – вже тоді це був великий залізничний вузол. Зі Жмеринки можна було вільно і без пересадок поїхати у напрямку Києва (через Вінницю), Львова (австро-угорського Лемберга), Молдавії чи Одеси. А у 1960-х роках взагалі курсував потяг “Жмеринка-Москва”, чим неабияк тішив самолюбство місцевих жителів. Певно, недарма герой “Золотого теляти” Ільфа і Петрова Шура Балаганов – “зі світових центрів культури, крім Москви, знав тільки Київ, Мелітополь і Жмеринку”.
І недарма, під’їжджаючи на провінційний вокзал “Жмеринка”, наші сучасники, визираючи з вікон вагонів, шаленіють від вигляду цього розкішного “корабля”. Щоправда, нема вже у ньому ані “трапезної царської кімнати” з круглим столом, ані картин, ліпнини чи позолоти на стінах. Величезними залами станції тепер гуляє специфічний вокзальний запах, під ногами у пасажирів хрюкають поросята в мішках і куняють транзитні подорожуючі.
Але що найцікавіше, дотепні жмеринчани вже давно називають свій вокзал “Вокзалом для двох”. Натякаючи на пам’ятники двом великим комбінаторам віку. З боку платформ тут бовваніє монумент Леніна з його характерним жестом “в светлое будущее”. А при виході тішить й веселить око... Остап Бендер в оточенні стільців. Ну, з Леніном і так все зрозуміло, а от як тут прописався літературний герой?
– Пам’ятник Бендеру мер Жеребнюк ще у 2001 році поставив, – навперебій почали розказувати мені два чоловіки, до яких підійшла. – Як це навіщо? А ви що, книжки не читали про Бендера? Там же Жмеринка описується, хоч і називається іншим містом.
Виявляється, Старгород, куди прийшов у кашне і жовтих черевиках на босу ногу великий комбінатор Остап Сулейманович, за своїм описом дуже нагадує Жмеринку тих років! Хто б сумнівався!
До речі, а таки не позбавлені спостережливості деякі тамтешні мешканці: “А Ленін у нас вказує якраз на Бендера! Забери між ними жмеринський вокзал – от і буде вам “солодка парочка”.
Мирослава КОСЬМІНА,
Вінницька область
Фото автора
Остап БЕНДЕР в оточенні восьми стільців
| Comments: |
