Жуйка – благо зубам, біда – двірникам?
Пам’ятаю з дитинства, як до наших сусідів у маленькому ра-йонному містечку ще у 1970-х роках приїжджали їхні родичі з Польщі і привозили небачені тоді в Радянському Союзі екзотичні гостинці. Мій сусід-ровесник Толя гордо виходив на прогулянку і жував справжню жувальну гумку. Як йому всі заздрили і просили відщипнути хоча б малесенький шматочок. За цілу жуйку пропонували дати свій велосипед на весь день покататися, справжній іграшковий автомат, машинку чи м’яч погратися, пам’ятаю, як обмінювали на «жвачки» навіть старовинні монети. Ми тоді ще зовсім діти були і не розуміли їхньої справжньої вартості. Толя опинявся в центрі уваги і за кілька жуйок ставав власником просто казкового, за дитячими мірками, багатства. Нарешті довгождана пластинка з написом “Gumа balonova” опинялася в руках. Вона ділилася на чотири частинки, щоб надовше вистачило. Жувалася тільки на людях: для чого продукт переводити, коли ніхто не бачить. На ніч жуйка вмочувалася в цукор і зберігалася у морозилці.Дивна була країна Радянський Союз – випускали найкращі в світі ракети, а жувальних гумок для дітвори не могли зробити. Пам’ятаю ту жахливу історію, дуже повчальну, як якийсь підлий і підступний іноземець запропонував радянському піонерові в обмін на піонерський галстук жуйку. І хлопчина не встояв перед спокусою, забувши про девіз: “Як пов’яжеш галстук, бережи його, він же з нашим прапором кольору одного”. Цей негідний вчинок засуджувався на піонерських зборах. І всі одностайно клялися, що вони б такого не зробили. А мій шкільний друг по секрету зізнався: “За одну жвачку я не віддав би, а за пачку – можна…”
Давно немає СРСР, а полиці наших магазинів та кіосків завалені жувальною гумою на всі смаки. Теперішня дітвора вже не голодна на жуйки. А щоденна телевізійна реклама просто нав’язує думку про їхню величезну користь для зубів. Не можу нічого про це сказати, бо я не стоматолог, але з’явилася досить серйозна проблема: жуйка на асфальті, яку неможливо прибрати чи підмести. Вона так і залишається білою плямою на бруківці. Зверніть увагу: на зупинках, перед входом у різноманітні установи світлі цяточки – це кинуті під ноги і розтоптані жувальні гумки. І нічим цьому зарадити. Нам же розповідають про унікальну профілактичну дію жувальної гумки. Невже треба ще й пояснювати, що використану жуйку викидають у смітник?! Нема культури – тому опиняється гумка не тільки на асфальті, але й у найнесподіваніших місцях.
Коли їдете у громадському транспорті, проведіть рукою під сидінням, і вам більше цього не захочеться робити ніколи. Все обліплене жуйками, аж бридко. І так скрізь, це вже стало досить неприємним фактом нашого повсякденного побуту. А скільки жу-йок приліплено під партами та стільцями в класах, може розпо-вісти будь-який учитель. Знайомий двірник, який працює у центрі Луцька неподалік ЦУМу, зізнався: “Я б тих, хто випльовує жуйку на бруківку, розмазував по асфальту, бо з цим неможливо інакше боротися”.
Можна врахувати закордонний досвід: наприклад, у Сінгапурі за кинуту на асфальт жуйку чи недопалок штраф 500 доларів, в Норвегії – 100 доларів. Але перш ніж вводити якісь санкції, варто згадати провальну у нашій державі кампанію по боротьбі з курінням у громадських місцях. Чим вона закінчилася? Як всюди курили, так і курять. Тому те ж саме вийде і з цим: як плювали під ноги, так і будуть...
Пишу ці рядки, а група “Бумбокс” співає:
“Там – тільки мачо, Там – модні тачки, Там – свіжий подих твоєї жвачки”.
Кость ГАРБАРЧУК
| Comments: |
