Сталіна, Рузвельта та Черчилля врятувала дівчина з Костополя
Костопільський історик-дослідник Олександр Намозов – автор семи книг, серед яких найбільший резонанс викликала художньо-документальна повість “Виконавець” про діяльність групи Миколи Кузнєцова у Рівному. У ній оприлюднено чимало раніше не відомих широкому загалу фактів. Висновки та припущення автора досить несподівані, дещо навіть шокуючі, не з усім можна погодитися, проте заслуговують на увагу, адже спираються на документи та спогади очевидців. Публікація цієї книги викликала серйозну полеміку у пресі. Деякі видання звинувачують Намозова у тому, що він розвінчує створений радянською пропагандою образ безстрашного героя. Дослідник стверджує, що відновлює історичну справедливість і написав правдиву історію про надзвичайно хороброго диверсанта та терориста, а багато важливої і цінної для Миколи Кузнєцова інформації роздобули дві знамениті розвідниці Другої світової війни – сестри-красуні Майя Мікота та Лідія Лісовська. У жовтні минуло 65 років, як вони трагічно загинули за досить таємничих обставин. Життя цих двох красивих та розумних жінок – cюжет для авантюрного шпигунського роману.
Помста поліцая-залицяльника
Під псевдонімом Маленька Майя в період Другої світової війни діяла на теренах Рівненщини знаменита розвідниця костопільчанка Марія Мікота.
– Вона прожила коротке, але яскраве життя, – розповідає Олександр Намозов. – Уродженка невеликого провінційного Костополя увійшла в історію протистояння розвідок кількох країн в роки Другої світової війни. Українська дівчина, ризикуючи своїм життям, зуміла попередити замах на лідерів трьох великих держав: Сталіна, Рузвельта та Черчилля, врятувати від шибениці велику кількість жителів Волині, брала участь у викраденні генерала Макса Ільгена. Працюючи на радянську, польську та німецьку розвідки, Маленька Майя нічим не поступалась легендарній роз-відниці Першої світової війни Мата Харі.
Дитинство Марії Мікоти пройшло у Костополі на вулиці Кривій у багатодітній родині Макара Мікоти. Його дружина Розалія померла під час пологів, і він залишився з п’ятьма дітьми на руках: найстаршій дочці Ганні виповнилося дванадцять років, Володимиру – вісім, Марії – п’ять, Івану – три, найменшій, Зої, – один рік. Звичайно, не кожен чоловік витримав би таке. Але Макар зміг поставити всіх на ноги. Деякий час працював на залізниці, решту життя – робітником і завідувачем на бойні. Прожив 92 роки.
У липні 1941-го, коли місто зайняли німецькі окупанти, Марії виповнилося 17 років. Тоді молодь почали вивозити на роботу до Німеччини. На перших порах німці проявили гуманність і, зваживши на те, що у сім’ї Мікот був лише один годувальник, не внесли Марію до списків остарбайтерів. Але доля розпорядилась по-іншому. Юна красуня ще до війни відмовила одному з місцевих залицяльників. Хлопець був впертим і поклявся перед товаришами таки звабити вродливу дівчину. У липні 1941 року він одним з перших пішов служити в українську допоміжну по-ліцію. Користуючись своєю владою над городянами, впертий поліцай зробив другу спробу заволодіти дівчиною, але вкотре зазнав невдачі. Тому він вирішив помститися гордовитій Марійці. Друзі-поліцаї затримали її під час облави на ринку і протягом доби у місцевій управі внесли прізвище Мікоти до списків тих, кого потрібно терміново відправити в Німеччину.
Кость ГАРБАРЧУК
Далі буде
| Comments: |
