Коли «швидка» нешвидко їде у село…
Підпис відсутній
– Алло, “швидка”? Приїздіть швидше – бабуся помирає! У неї, напевно, інсульт! – кричала я у слухавку.
На тому кінці дроту почали розпитувати про симптоми та вік “вмираючої” і нарешті сказали, що виклик прийнятий. Через 10 хвилин зателефонувавши вдруге, почула: “Чекайте, виїхали”. Після третього мого дзвінка, певно, нерви диспетчера не витримали, і вона спересердя вигукнула:
– Ну, що ви від мене хочете? У нас лише одна машина на цілий район. Поки їхали до вас, у сусідньому селі чоловік підрізав молоду жінку. Як ви думаєте, кого швидше поїдуть рятувати?!
Я не знайшла, що відповісти...
Жодна інша країна, нехай навіть найбагатша, так і не змогла розгорнути таку величезну спеціалізовану екстрену медичну службу, яку створив у свій час Союз і яка дісталася нам у спадщину. У кінці 90-х років минулого століття через складну економічну ситуацію медицину і “швидкі”, зокрема, потрусив період безгрошів’я та скорочень. Люди до сьогодні згадують “невідкладну”, яка обіцяла приїхати лише тоді, якщо родичі хворого заправлять машину, чи фельдшерів, які прибували на виклики ледь не з порожніми руками. До слова, саме зараз служба швидкої допомоги не має браку медикаментів чи бензину, але проблемність цієї галузі медицини нікуди не зникла. І якщо міські жителі все більше скаржаться, що “швидка” прибула із запізненням “аж на 10 хвилин”, то селяни моляться, аби взагалі приїхала. Бо тих “аби” знають вдосталь: солідний кілометраж, бездоріжжя і навіть “відсіювання” викликів районними диспетчерами, які змушують, щоб спочатку хворого оглянула медичка, а лише тоді викликали “швидку”.
Якось одна читачка розповідала, з якими “пригодами” перевозила свою напівпаралізовану після інсульту маму з райлікарні додому. У дорозі “швидка” прийняла виклик: сталося ДТП, є постраждалі. Матір читачки підняли з єдиної лежанки у кареті, натомість її місце зайняв чоловік. Торохкочучи, “уазик” розвернувся і почмихав назад у лікарню оформляти нового хворого. Всередині пил стояв стовпом, двері нормально не зачинялися. Поки їхали, ставало погано то чоловіку, то жінці після інсульту, то нашій читачці, яка потерпала за кволу, ледь живу матір.
Недарма політики годують сільський електорат обіцянками забезпечити “швидкою” кожне село. Адже при районних лікарнях функціонує одна, максимум дві бригади невідкладної медичної допомоги. І якщо поступить одночасно два виклики з різних сіл, “швидка” не розірветься навпіл, а по неписаному закону спершу поспішить до того, хто молодший. Певно, що дехто зі старших допомоги так і не дочекається.
Як фельдшери є, то автівок не вистачає
Любов Фесик уже 25 років працює фельдшером на “швидкій” у Любешівському районі. За стільки років стажу багато що довелося пережити. І сніг розгрібати у заметіль, поспішаючи до хворого, і втікати від надміру агресивного п’янички. Каже, що порівняно з важкими 90-ми роками, тепер “швидкі” добре укомплектовані й медикаментами, нема проблем з пальним. Навіть старі, зношені любешівськими дорогами “УАЗи”, у яких доводиться труситися щодня на виклики, не так допікають. Для нормальної роботи їм, мовляв, не вистачає лише… диспетчера.
– Так, у нас і досі його немає, – підтвердив начмед Любешівської районної лікарні Андрій Гук. – Після останнього скорочення сім років тому відділення швидкої медичної допомоги залишилося без ставки диспетчера. Хоча колись тут позмінно трудилися четверо працівників. Оскільки маємо дві бригади на цілодобовому чергуванні, виклики приймають особисто фельдшери. Якщо дві машини від’їдуть, дзвінок поступить на приймальне відділення лікарні, а звідти переадресується на “швидку”, яка буде найближче до хворого.
Окрім відділення при райлікарні у Любешівському ра-йоні, є ще пункти невідкладної допомоги у Ветлах, Великій Глуші та Бірках, які обслуговують свій кущ. Існує і санітарний транспорт, який при потребі може виконувати усі функції екстреної медичної допомоги, проте, на жаль, цим не кожна амбулаторія може похвалитися.
У прикордонному Ратнівському районі, через який пролягає міжнародна траса, при районній лікарні працює всього одна бригада. Завідувач поліклініки Ярослав Кулиніч у минулому й сам працював на “швидкій”. Каже, що колись район обслуговували одночасно дві бригади невідкладної допомоги, серед яких була навіть лікарська. Тепер же до ратнівчан на виклики виїжджає лише одна карета, а два фельдшери чергуються між собою: поки один їде на виклик, другий виконує обов’язки диспетчера.
– У Ратнівському районі проживає близько 52 тисяч населення. У самому місті лише 9 тисяч чоловік, решта “розкидані” по селах. Щоправда, існує пункт швидкої допомоги у Заболотті (там знаходиться райлікарня №2), який обслуговує чотири населені пункти, та санітарний транспорт при амбулаторіях чи ФАПах. Але якби така машина була у кожного медичного працівника по селах, то стільки проблем вдалося б вирішити: і з доїздом, і з часом! На жаль, автотранспорту для невідкладної допомоги катастрофічно не вистачає, а той, що є, – бідкався Ярослав Адамович, – зносився і потребує заміни.
А от ситуація у Шацькому районі, як на сміх, зовсім протилежна, ніж у Ратнівському: тут автотранспорту вистачає, а от виїжджати на ньому нема кому. У гаражі при районній лікарні стоїть дві машини швидкої допомоги. Проте на виклик може виїхати лишень одна: за штатним розписом тут працює одна фельдшерська бригада, яка на дві машини аж ніяк не розірветься.
– Якщо вже край – хтось вмиратиме, а наша “швидка” на виїзді до іншого хворого, ми піднімемо на виклик ургентного лікаря, – пояснила начмед Шацької райлікарні Тетяна Матейчик.
Шацький район особливий ще й тим, що у літній період він перетворюється на курортну зону. Відповідно, дзвінків на екстрену медичну допомогу у цей час стає вдвічі більше. Скажімо, за статистикою, влітку минулого року із 2685 загальних викликів 1146 раз шацька “швидка” виїжджала саме до іногородніх. Але навіть укомплектованість медикаментів аж на десять хворих замість п’яти необхідних ситуації не рятує. Адже у правовому порядку врегулювання немає. Наприклад, фельдшер із 40-річним стажем Лідія Люшук, яка працює на тутешній “швидкій” з моменту її заснування, каже, що літні чергування спокійними ніколи не бувають. Згадує “конвеєрні” ночі, коли по 10-12 разів доводилося виїжджати до туристів та на аварії з багатьма жертвами, яких у порядку черги відвозити у лікарню. Тому не раз під час розмови вигукувала: “Нам би ще одну бригаду хоча б на літній період!”
Замість медиків рятувати примчать вчителі?
Єдине, про що всі медики, з якими довелося спілкуватися, воліли мовчати, так це про скарги на них. Мовляв, хіба винні вони у тому, що тепер багато людей, яких хлібом не годуй – дай поскаржитися? Що звикли викликати їх на звичайні “пчихи” та “порізаний пальчик”? Або у тому, що машини зношені, нормальних доріг нема, та й, зрештою, виїжджати немає кому – кадрів катастрофічно не вистачає? І взагалі, не було такого, щоб “швидка” на виклик не приїхала!
Останнє можу заперечити. Я особисто колись описувала випадок у Любомльському районі, де чоловіку довелося самотужки приймати пологи у дружини. “Швидка” тієї ночі взагалі не відповідала. На щастя, тоді все добре закінчилося. А якби ні? У селі ж Седлище на Старовижівщині люди пригадали, як невідкладна допомога і через три дні постійних викликів не приїхала. У чоловіка була “біла гарячка”, і до нього фельдшерів викликали родичі, місцева медичка, сільський голова і навіть міліція. У відповідь чули, що “...ми таких не берем”. Через три дні чоловік помер.
До речі, ці та інші схожі випадки в управлінні охорони здоров’я теж чомусь “не пригадувалися”. Звісно, кожному дорога честь мундира, і за всяку ціну її відстоюють. За словами заступника начальника управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації Валерія Кацамана, фінансування швидкої допомоги лежить виключно на плечах районних бюджетів. І то майже вся сума (82%) йде на оплату праці медиків. Обіцянки по-літиків після виборів виконали на якусь енну частку – райони Волині у 2007 році централізовано отримали з Києва всього 13 нових автомобілів. Ще шість уазиків купили минулого року за кошти місцевих бюджетів. Натомість по області нагальна потреба у новому автотранспорті становить понад 60(!) автомобілів.
– Розширення мережі пунктів швидкої допомоги при сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях – питання часу, – повідомив Валерій Павлович. – Принаймні це активно обдумується і виноситься на обговорення. Також на міністерському рівні ведеться мова про те, щоб покращити саме міжрайонні дороги. Але основне наше нововведення – це парамедики. Тепер азам медицини з надання першої допомоги при екстрених випадках в обов’язковому порядку навчатимуть освітян, пожежників, міліціонерів. Щоб при потребі вони могли підтримати життя людини до приїзду професіоналів.
При обласній клінічній лікарні такий центр долікарської підготовки вже працює.
***
Якась старша людина з поліської глибинки теж читає газети і дивиться новини. І коли чує, що у Харкові з’явилася “швидка” виключно для новонароджених, а в Канаді їздить спеціальна медична автівка для товстунів, їй, напевно, стає гірко. Бо до неї навіть старий уазик може не доїхати: або дорогу розвезе, або чергова бригада помчить іншого, молодшого, рятувати...
Мирослава КОСЬМІНА
| Comments: |
