Сільський самоук відтворив фортецю, давно стерту з лиця землі

…Проїжджаючи якось повз один будинок у селі Старий Збараж Збаразького району, звернула увагу на метрової висоти макети старовинного замку і церкви, які красувалися на подвір’ї. Їх автором, як з’ясувалося, є господар обійстя Павло Притула. Випускник геологічного училища, він все життя пропрацював на робітничих посадах, але протягом багатьох років частину вільного часу намагався присвятити захопленню для душі – історії та малюванню. Оглядаючи його роботи, подумала, що простий сільський чоловік володіє художнім хистом, якому і дипломовані фахівці позаздрять. Тисячолітній камінь вивезли на господарські потреби
Через цю іскру Божу деякі односельці вважають пана Павла диваком. Ще підлітком він відчував на собі скептичні погляди сусідів, коли стягував додому іржаві наконечники від стріл, вогнепальну зброю, медальйони, значки. Юнаком колекціонував ордени та інші відзнаки учасників колишніх воєн. У зрілому віці виготовив макети місцевих визначних пам’яток історії та архітектури, які відтворив за архівними матеріалами. Вони є точними копіями знаменитої Старозбаразької фортеці та церкви XIII століття, які вже стерті з лиця землі. Навіщо це чоловікові, якому пішов 57-й рік, земляки не розуміють. А Павло Притула своє хобі пояснює просто: «Люблю історію і все, що з нею пов’язане».
Сільський оригінал досі шкодує за великою збіркою старовини, якою ще до армії прикрасив свою кімнату у батьківському домі.
– Мав колекцію старих, ще царських, орденів, георгіївських хрестів, монети майже з усього світу, шаблі, шпаги, вогнепальну зброю Першої і Другої світових воєн, – розповів пан Павло. – Старі люди віддавали їх мені за «дякую» або за незначну плату. Коли ж повернувся з війська, брат «потішив» новиною: сказав, що продав колекцію… Пригадую, як наприкінці 60-х років до Старого Збаража приїхав львівський колекціонер Петро Лінинський. Він відомий тим, що перед смертю подарував свою унікальну, єдину в Україні та світі збірку давньої галицької кераміки (понад 1300 предметів) Львівському музею етнографії та художнього промислу. Я допомагав йому під час розкопок біля нашої фортеці. У ті часи там було багато цікавого: наконечники стріл, списи, сокири, глечики... Тепер нічого не залишилося завдяки білим і чорним археологам. Хіба глибоко під землею, у тунелях ще щось є…
Павло Притула достеменно знає, що під місцевою річкою Гнізна існує рукотворний підземний перехід, він сполучає Княжу гору, на якій колись височіла Старозбаразька фортеця, із Бабиною горою, де стояла давня церква.
Легенди і перекази про знамениту фортецю надихнули пана Павла на ідею створити макети старого замку і церкви. Працював над ними рік, використав у роботі місцевий ракушняк.
– Макети – точні копії цих пам’яток архітектури, я їх за архівними описами, що зберігаються у Краківському музеї, робив. Копії документів мені сільський вчитель Іван Походай дав, – каже Павло Притула. – Колись я намагався знайти матеріали про нашу фортецю в обласному архіві, але там їх негусто. А поляки, бачите, мають, бо встигли вивезти…
У зроблених майстром макетах бракує однієї деталі – шкіряного моста, який, за переказами, з’єднував Старозбаразьку фортецю з церквою на Бабиній горі. Коли ця деталь буде готова, чоловік вмурує міні-пам’ятки у частину огорожі навколо дому. Щоб, пояснює, здалеку було видно, яка краса колись існувала у наших краях.
Хоча старої фортеці давно немає (про неї нагадує лише кам’яна брила з написом: «Тут у XIII-XVI ст. була Старозбаразька фортеця – свідок слави, героїзму і печалі українського народу», деякі старожили ще пам’ятають її напівзруйновані стіни і навіть зберігають фото руїн.   Фортецю підірвали після Другої світової війни. Тоді потрібно було відбудовувати дороги і будинки у Збаражі, Тернополі. У стіни замку закладали вибухівку і вивозили тисячолітній камінь на господарські потреби. У 1949 році єдину вцілілу стіну розібрав для будівництва корівника один голова колгоспу. Згодом хтось із високого начальства спохопився – пам’ятку ж історії нищимо! Знайшли «стрілочника» – начальника дорожньої служби Литвинова, «впаяли» йому 11 років тюрми. Сидів він у Середній Азії, там і помер…
«На Волині ще багато чого цікавого можна знайти»
Одну з кімнат у літній прибудові Павло Притула хоче перетворити на міні-музей. Тут уже є деякі експонати: старовинні горщики, люльки, ткацькі верстати. Вздовж усієї стіни – ще не завершена художником-самоуком картина: Тарас Бульба глибокодумно курить люльку на тлі Старозбаразької фортеці. «Позаду Тараса я ще домалюю гору і церкву на ній, – коментує настінний живопис автор. – Між вежами замку буде монастир, як у давнину, внизу – річка…».
– А ось який я образ у однієї бабці на Волині купив, – показує пан Павло ікону Божої Матері в обшарпаному окладі. – Багато зображень святих бачив, а такого не зустрічав. На ньому Богородиця зовсім не така, як ми звикли бачити. У віддалених селах Волині ще багато чого цікавого можна знайти…
Маючи золоті руки і гостре око художника від Бога, Павло Притула ще й портрети, як виявилося, на надгробних плитах голками вибиває. – Нині така техніка майже не використовується. Власного комп’ютера старозбаражець не має, тому працює вручну. Якщо зробить неточний рух, гранітну плиту потрібно буде перетирати. Квадратний метр перешліфовування коштує 120 доларів, тож помилка може обійтися дорого.
Світлана Клос,
Тернопільська область

• Нравится
•