Підкинутого малюка всиновило… міліцейське подружжя

За долею цього підкинутого у Могилеві-Подільському хлопчика стежила вся Вінницька область. Минулого року, коли це місто на кордоні з Молдовою буквально плавало через небачений у тих краях паводок, в одному із затоплених будинків знайшли чотиримісячну дитинку. Здорову, доглянуту. Орієнтування і пошуки матері-зозулі аж у трьох країнах – Україні, Молдові та Росії – нічого втішного не дали. Малюка без роду-імені чекала сумна сирітська доля. Але нещодавно його офіційно усиновили. Хто? Подружжя могилів-подільських міліціонерів, яке тоді виїжджало на виклик до знайди...Від минулорічної серпневої повені постраждав майже весь Могилів-Подільський і його навколишні села. У підтопленому триповерховому будинку в самому центрі міста, яке чи не найбільше постраждало від повені, хтось і вирішив залишити дитя. Першою малюка виявила місцева мешканка, яка через воду, що все ще хлюпала у її квартирі на першому поверсі, тимчасово перебралася на поверх вище. Почувши пізно ввечері дитячий плач, вийшла на сходову клітку і побачила коляску. Слідом за пані Любов’ю збіглися до покинутого малюка й сусіди – почали забавляти, годувати дитину, викликали правоохоронців. Усіх вразило те, що хлопчик, якому на вигляд було місяців чотири-шість, лежав у новенькій колясці доглянутий, добре одягнутий. Хтось наостанок потурбувався (або просто позбувся будь-якого спомину) про підкидька: залишив поруч памперси, недешеве дитяче харчування, чай, одяг і навіть деякі дрібнички, такі як шампунь та мило. Ані записки з іменем, ані жодних письмових пояснень не було.
Слідчий Галина Мандибура чергувала того дня у слідчо-оперативній групі міліції міста Могилів-Подільський. На виклик вона поїхала зі своїм чоловіком, капітаном міліції В’ячеславом, який (чи не знаково?) того дня був призначений на посаду начальника сектору кримінальної міліції у справах дітей.
– Ми майже одразу, глянувши на цього гарненького хлопчика, вирішили забрати його до себе, – розповіла згодом Галина. –  За кілька днів зібрали документи і звернулися до опікунської ради.
У лікарні підтвердили, що хлопчик абсолютно здоровий, без будь-яких фізичних вад. Хто ж міг покинути таку дитинку, та ще й у чотиримісячному віці? На жаль, певно, це залишиться таємницею у біографії хлопчика. Правоохоронці шукали його родичів не тільки у своїй області, а й за межами України. Зв’язувалися з Росією та Молдовою, відпрацьовували версію викрадення. До пошуків підключилися й лікарі, які перевіряли всіх жінок, які чотири місяці тому народили хлопчиків. Але, на жаль, жодних результатів це не дало: дітей ніхто не губив і, тим паче, не викрадав...
Подружжя Мандибурів назвали хлопчика Владиславом і майже одразу забрали його до себе. Вражені такими гідним для наслідуванням вчинком своїх підлеглих, керівництво УМВС Вінницької області не поскупилося на подарунки – бюджет сім’ї поповнився 20 тисячами гривень, а кухня – новою посудомийною машиною.
Нещодавно Мандибури з офіційних опікунів стали справжніми батьками Владика. 36-річний В’ячеслав вже звільнився з органів внутрішніх справ за вислугою років. А Галина Мандибура, навпаки,  повернулася після відпустки у рідні стіни могилів-подільської міліції. Але, на жаль, спілкуватися з журналістами щодо її сина навідріз відмовилася. Мовляв, це було доречно, коли шукали родичів невідомого хлопчика, тепер це особисте життя її сім’ї.
Мирослава КОСЬМІНА,
Вінницька область

• Нравится
•