На збори сім’ям давали... дві-п’ять годин
Комуністичний режим не дозволяв об’єктивно дослідити це питання. Й досі “червоні” стверджують, що мешканці Холмщини та Підляшшя добровільно, з великою охотою покидали свої дідівські землі та переїжджали у Радянський Союз. Чи насправді було саме так?
– Ніхто з наших людей не бажав залишати отчий край, власні землі, маєтності, нажите тяжкою працею добро, могили предків, інші святині, – розповідає про пережите Микола Онуфрійчук, голова Волинського товариства “Холмщина”. – Але виходу ми не мали. Примусове переселення народу за політичною, соціальною чи національною ознаками трактується саме як депортація – один із засобів масових політичних репресій. Під час Другої світової Сталін буквально благословив “етноцидно-геноцидну чистку” в Польщі, заявивши, що ця країна стане державою без національних меншин. Українці були розмінною монетою торгів у справі відродження Польської держави з прокомуністичним режимом. Що це була не евакуація, а депортація, свідчить чимало документів. Зокрема заява Дем’яна Коротченка на нараді при Головному уповноваженому Уряду УРСР з переселення українців з території Польщі Миколі Підгорному: “Не треба бути тут страшно обережним, на відправлення натискуйте… Треба так поставити справу: збирайся і виїжджай”.
І натискували. З усієї сили, з усіх боків. Уповноважені громад наших повітів у листах до Сталіна писали, що польські банди ночами оточують українські села, палять їхні садиби, грабують і знищують мирне українське населення. Та хто на це зважав? Частина українців у Надсянні, на Лемківщині, в окремих селах Холмщини чинила опір виселенню. Їх підтримували вояки УПА. Однак постійні мародерства з боку поляків підштовхували людей до виїзду.
На збори давалася одна доба, а то й 2-5 годин! Люди кидали на вози нехитрі пожитки (якийсь одяг та головне – харчі), і рушали на залізничні станції у так звані переселенські пункти. Не днями – тижнями, інколи й місяцями люди тулилися просто неба, чекаючи своїх товарняків. На морозі та під дощами в однакових жахливих умовах опинялися і діти, і старенькі, і вагітні, і хворі… Скільки з них вже там, за кілька кілометрів від рідних домівок, лягли кістьми. На переселенських пунктах та у дорозі закерзонців грабували. Це при тому, що третина селян, яких змушували до виїзду, добровільно здали заготівельним органам Червоної армії та місцевим органам влади понад 140 тисяч тонн(!) сільськогосподарської продукції на суму майже 18 мільйонів злотих.
– Оформлення документів на компенсацію за втрату нерухомого майна нерідко проводилося без урахування його реальної ціни, – продовжує Микола Антонович. – Інколи вартість суттєво занижувалася, або й зовсім не фіксувалося залишене. За неповними даними, виселені українці кинули у Польщі понад 461 тисячу гектарів власної землі, посівів на суму майже 666 мільйонів злотих.
У товарняках люди їхали разом з худобою
Їхали у Союз у товарних вагонах – люди (по кілька сімей) разом з худобою. Дорога в таких жахливих умовах займала тижні. Відповідно до урядових планів більшість депортованих направляли у східні області – вони мали взяти там активну участь у відновленні зруйнованого війною господарства. В одному селі залишали по 2-5 сімей, сподіваючись поволі асимілювати закерзонців. Не секрет, що зумисно не поселяли “заражених” самостійницьким духом людей у Західній Україні, де формування УПА чинили активний опір радянській владі.
Опинившись на сході України, лише кожна п’ята сім’я отримувала таке-сяке житло. Решта знову залишалися просто неба у чужому краї. Люди юрмилися по кілька сімей під одним дахом – не давали одне одному пропасти. Не виконувалася згадана Угода і в частині надання земельних наділів розміром до 15 гектарів. Худобу (перевезли майже 55 тисяч коней, понад 113 тисяч голів рогатої худоби, 46,5 тисячі овечок та кіз, понад 23,5 тисячі свиней, 6600 вуликів бджіл) та реманент (майже 66400 одиниць грунтозбиральних машин, понад 2000 молотарок, тисячу сівалок, 1650 збиральних машин) одразу забирали у колгоспи. Продовольчі запаси, які вдалося перевезти, танули на очах. Худоба у колгоспах дохла, бо “план приросту” виконали, а годувати поголів’я було нічим. Людей чекав голод. Тим часом кошти, передбачені для переселенців, розбазарювалися чи й просто привласнювалися представниками влади.
Розуміючи, що чекає біда, чимало сімей зважуються тікати зі сходу країни на захід. Вибираються звідтіля правдами і неправдами, на цей раз кидаючи геть усе. Тікають, як... злодії, – ночами, коли немає патрулів. Як свідчить статистика, з 43497 родин, що прибули у східні області УРСР, станом на 1 січня 1947-го залишилась лише 8981.
– У ситуації антиукраїнського терору, тиску силових структур, підпільних терористичних груп та банд говорити про добровільний характер переселення українців з території Польщі – нісенітниця! – переконує Микола Онуфрійчук. – Забути свою малу батьківщину ми не можемо. Тужимо за рідним краєм, цікавимося його долею, долаючи візовий режим, інші труднощі, здійснюємо паломницькі поїздки, відвідуємо могили рідних, членів роз’єднаних родин.
За різними даними, з території Польщі впродовж 1944-46 та 1948 і 1951 років було депортовано в УРСР понад 520 тисяч українців. А під час сумнозвісної операції “Вісла” у 1947-му (на північно-західні землі Польщі) – ще від 150 до 230 тисяч! У радянській історіографії депортація українців Польщі була забороненою темою, а джерельні матеріали зберігались у закритих архівах. У новітніх підручниках з історії України згаданій проблемі присвячується невиправдано мало уваги. Досі Верховна Рада України не дала політико-правової оцінки акції примусового виселення етнічних українців з території Польщі, не прийнято Закон України, який би надавав переселенцям статусу депортованих, людям не відшкодовано збитки… В інших державах, у тому числі й Польщі, щодо переселених з України поляків це вже зроблено.
***
У листопаді наступного року Волинському товариству “Холмщина” виповниться 20 літ. Найціннішим скарбом, який у ті важкі часи вдалося перевезти в Україну, холмщаки вважають Чудотворну ікону Холмської Божої Матері, яку понад півстоліття зберігала, а потім передала під опіку держави родина Коробчуків-Горлицьких. Товариство загорілося ідеєю спорудити храм на честь своєї святині. Уже виділено гарне місце у Луцьку й освячено капличку. Проте скромних внесків холмщаків бракує для втілення благородної справи. Ми просимо вас долучитися, хто скільки може.
Релігійна громада Ікони Холмської Божої Матері. Код ЄДРПОУ 34928114, р/р 260093012713 у ВОУ ВАТ “Державний Ощадний банк України”, МФО 303398. Призначення платежу: добровільна пожертва на будівництво храму.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Comments: |