Відрікся від цивілізації через… радіацію

Ярослав РИБАК вже 20 літ живе у лісі

До 68-річного чоловіка мене супроводжували майстер лісу Мирон Козловський і водій Василь Мудик – чужих до себе не підпускає.
…Старезна глиняна хата, напіврозвалені господарські приміщення, які обросли височенними бур’янами. А сам господар нечесаний-неголений, у дірявих штанях і постолах, підв’язаних шнурівками. А колись Ярослав мав добротний будинок, працював у автошколі викладачем. А тепер меле вирощену пшеницю на древніх жорнах і пече паляниці у печі, доїть корову, тримає з десяток курей та індиків. Має три вулики, один з яких влаштував у дуплі старого дуба. Виростив великий сад. Славикова мати мала звичку зав’язувати хустку так, що на голові на два боки стирчали кінці, лісники жартома називали «бабою Ягою». Після її смерті син майже геть здичавів. У знайомих людей вимінює продукти на гас, сірники, насіння овочів, одяг і взуття. Зрідка, на великі свята, до відлюдька навідуються священики, щоб почитати для «заблудлого» молитви.
– Що, Славку, може б, у депутати пішов? – жартуємо.
– «Надумали ми обрати тьотю Катю в депутати», – привезена лісниками півлітра і закуска розв’язали чоловікові язика.
– Зараз баба Параска у моді, а не тьотя Катя, – підтримую я. – Чули про таку?
– Нє, не чув. А то файна баба, можна сі в ню влюбитися? – цікавиться Ярослав.
– Ну, бойова, хоч їй уже 70 років минуло.
– То мені таку не треба.
Лісники зі сміхом розповідають, як пропонували подругу життя. Він тоді відповів: «Якщо багато їсть, то нє, не хочу».
На наше прохання показати всю господарку Славик віднікується: «Бачите: бардак всюди». Зрештою, дозволяє зайти до хати. Якщо довкола обійстя панує неймовірний гармидер, то всередині помешкання обстановка ще «мальовничіша». Найбільше вражає навіть не бруд, а ледь заліплені глиною діри на стиках стін.
– Не мерзнете взимку? – питаю відлюдника.
Славик бадьоро пояснює, що палить піч, а взагалі – не хворіє навіть звичайними застудами чи грипом. Мужньо переживає холод і худоба – стоїть у відкритих стійлах. Землі Рибак зайняв «скільки зміг». Стережуть «маєток» три невеликі, але, судячи з гавкоту, злі пси. Торік працівники Мшанецького лісництва аскетові виділили дерева для перекриття солом’яного даху. Накрили хату його знайомі за продукти і садовину. «Садить бульбу під нитку», – розповідають лісники. Сорти вибирає неабиякі, а ті, що смачніші і щедро родять – «Вогник», «Синьо-глазку». У попередні роки Рибак тримав два справжнісінькі воли, але торік здав їх заготівельникам.
– Раніше, – розповідає Робінзон, – і свиней багато мав, але тепер стільки не треба, бо смальцю натопив на десять років наперед. Маю лишень льоху.

Сомбреро від Фіделя

– Служив я під Москвою «коло атома» – на бойовому стаціонарному комплексі, – вдаряється у спогади Рибак. – Бачив «живцем» міністра оборони Гречка, Хрущова, Малиновського, маршала Крилова і Фіделя Кастро, бо у 1959 році за військовим обов’язком був на Кубі. За добре виконану справу отримав від нього у подарунок сомбреро. Я той капелюх якомусь вар’ятові віддав і купив файний шлюбний костюм…
– Я знав, що нічого доброго з незалежності не вийде, – розмірковує. – Видно, дуже багата наша держава, що так довго її грабують. «Коли були комуністи, то було, що їсти. А як стали демократи – нема чим поср…ти». Ще у 1959 році мені замполіт казав: «Коли розлетиться Радянський Союз, то не ховайся десь до лісу, а будь серед народу, поясни, у чому справа…» Як вони знали у 59-му році, що Союз розвалиться? А що маю пояснювати народу, не знаю. Як пояснити, що хліб сьогодні по три гривні, а був по десять ко-пійок? Бозя родить на полі зерно, солому. Ви зерно те трохи зберете, а солому спалите. А за неї можна вигодувати худобу і мати м’ясо, сало, шкіру. Буде армію у що взути і не треба в НАТО йти!
До поради замполіта не йти до лісу Ярослав Рибак не дослухався. Правда, пожив трохи світським життям. Після армії закінчив інженерний факультет Львівського політех-нічного інституту, працював інструктором ДТСААФ у Залізцях, у 1970 одружився, а розлучившись через рік, перейшов із мамою жити на відлюддя.
– Був трохи жонатий. Мав файну бабу, докторкою робила. Лікар-інфекціоніст. Втекла від мене...
Кажуть, Оксана померла років десять тому. Після розлучення з Рибаком вона перебралася до Тернополя, там вдруге вийшла заміж. У тому, що Рибаки не змогли жити разом, люди звинувачують матір-небіжку Ярослава. Тягнула його до того, що було для неї найжаданішим – до землі. Йому часто сниться мама. «Уві сні я чухаю потилицю, і запитую себе: «Як я собі раду дам?» А мама за плечима підказує: “Даси, даси...”
Світлана КЛОС, Тернопільська область

• Нравится
•