Кіно «Вій» москвичі знімали у прикарпатській церкві
{mosimage}Мабуть, немає людини, яка б не бачила першого радянського фільму жахів “Вій” – не одне покоління дітей лякала Панночка, яка літала на труні. Цю кінострічку, всесоюзна прем’єра якої відбулась у листопаді 1967 року, любимо дивитися не тільки ми – величезний успіх у шістдесятих був у Франції, Фінляндії, США та Аргентині.
А мешканці прикарпатського хутора Горохолин Ліс, де восени 1966 року створювався фільм, й досі пригадують, як їхні вулиці, церква і цвинтар раптом стали знімальним майданчиком.
У труні Панночка... читала книжки
Молоді режисери фільму “Вій” збиралися шокувати радянського глядача, як не дивно на той час, еротичними сценами. Та, проглянувши матеріал, керівництво “Мосфільму” взялося за голову. Хоч і було знято чимало епізодів у храмі Богородчанського району, все ж для нових зйомок спорудили церкву у павільйоні. До речі, сюди, де збиралась нечисть, літали труни, працівники зайвий раз старалися не заходити.
Якщо хтось при перегляді фільму помічав, що лики на іконах були не милосердні, а суворі – це справа рук молодого режисера. За одну ніч він сам перемалював образи! Переписані були і тексти молитов для Хоми. Священики, яких запросили як консультантів, розлютилися від такого богохульства. А Головний комітет у справах кінематографії був задоволений: мовляв, радянським людям Біблія не потрібна.
У фільмі жахів пролилася лише одна крапля крові, коли Панночка лякала бурсака Хому – її підфарбували звичайною марганцівкою. А щоб зняти нечисть, з усієї Москви звезли карликів, які загримованими у вечірню пору лякали випадкових перехожих на кіностудії. Костюм Вія, який зробили з гіпсу, мішковини, павутиння, а очі – з ялинкових прикрас, важив понад сто кілограмів. Цікаво, що Панночку ставили на вібруючий пристрій, щоб вона тряслася, підсвічували їй очі, аби здавалися зловіщими. З актриси навіть знімали мірки для... виготовлення труни, яка стала для неї місцем відпочинку – тут читала книжки, конспекти.
Часто пишуть, що фільм “Вій”, котрий у радянському прокаті за рік посів... 13 місце, містично вплинув на його творців. Актриса Олександра Зав’ялова, яка спочатку планувалася на роль Панночки, потрапила до божевільні. Один за одним померли режисер-постановник Олександр Птушко, акробат Микола Степанов (Вій). А Наталя Варлей, яка грала Панночку, мало не загинула під час зйомок – раптом випала з літаючого гробу, який кріпився під куполом. На щастя, її дивом впіймав Леонід Куравльов (Хома). Коли акторка як звичайний глядач у кінотеатрі переглянула фільм, їй стало моторошно: побачивши себе у труні, зрозуміла, що зіграла. І коли згодом охрестилася, то навіть сповідалася перед священиком за свою роль. “Надіюсь, Бог простить мені за ці зйомки”, – зізнається актриса в одному з інтерв’ю.
«Артисти ласували хутірськими фруктами і ковбасою»
Мальовничий хутір Горохолин Ліс зі своїми 300(!) хатами розкинувся ніби у долині поміж горбочків. Коли ми під’їжджали до хутора, над ним опустився такий туман, що відразу пригадалися кадри з фільму, коли Хома втікав від відьми. Дивно, чому зовсім мало картин з цієї природи є у кіно, хоча місцина неймовірно гарна: між прилісками заховалися добротні хати, дорога до яких в’ється з гори. До речі, багато матеріалу, відзнятого на Прикарпатті, було вирізано, зокрема деякі сцени боротьби Панночки і Хоми у церкві.
Ще здалеку на хуторі видніються куполи великого храму. На жаль, невідомо чому дерев’яна церква, де знімалося немало епізодів фільму, у 2006 році згоріла дотла, вогонь знищив усі старовинні ікони.
– Коли перед війною із села виїхав поляк, – розповідає сільський голова Мирон Гедзик, – його фільварок люди розібрали і у 1942 році збудували церкву. Зауважте, під час німецької окупації. І весь час тут відправляли служби, а за Союзу відкрили Музей атеїзму та релігії.
Невідомо, чому для зйомок “Мосфільм” обрав саме цей хутір. Місцеві мешканці припускають: можливо, тому, що церква була закрита. А ще із задоволенням пригадують, як знімався фільм. Щоправда, самих артистів чи їхніх імен не пам’ятають: хто тоді мав телевізори?
– Тутка, на лузі, – показує рукою на місцину Григорій Середюк, – десь місяць коло нашої старої хати було повно бусів, машин, то так якби базар. Одну нашу жінку, яка вже померла, заставили тримати півня під пахвою. Тих артистів було багато, у пірваних шинелях, носилися з труною від церкви до цвинтаря. Один якось прийшов до мене і питає, чи є темний куток. Я закрив у кухні вікно, то він там щось робив з плівков та апаратурою. Малі хлопці кусок плівки у них відокрали.
– А чому не кажете, що знімали і вашу хату? – питає у дядька Григорія місцева вчителька Марія Гатич. – Знаєте, їхня хата була під давній стиль, дерев’яна. Знімали також церкву і цвинтар. Збирали по дворах старожитності для фільму: глечики, хустки, одяг, чоботи. Якраз стояла осінь, то тутешні люди продавали груші, яблука, бо артисти хотіли поласувати фруктами з наших садів. Також купували і ковбасу, але у селян не харчувалися. Розказують, що літак привозив труну, а артисти щодня приїздили сюди автобусом.
Один чоловік розповів нам, що малим ще довго боявся переходити місток, бо усе ввижався Вій. І так чудернацько показав руками, як чудовисько піднімало свої очі, що ми розсміялися.
– Багато людей було перебираних, як цигани ходили, – додає тітка Анна, дружина Григорія Середюка. – Тут прожектор великий був, світло горіло, а люди наші ходили дивитися. Таке посьміховисько з церкви робили. Нечисть у храмі – то ж великий гріх...
Може, тому через сорок років після зйомок фільму згоріла тутешня церква? Але лише за півтора року на місці старої постав новий храм – завдяки старанням громади, районної і сільської влади, підприємців. І як за німецької окупації чи української незалежності сюди йде люд – тут знову звучить слово Боже та лунають молитви.
Олена ПАВЛЮК,
Івано-Франківська область
| Comments: |
