Киргизька австрійка є насправді українкою
Довгождана зустріч сестер
22-річну ясенчанку Юстину Федуру спіткала гірка участь тисяч українок: у 1942 році її насильно вивезли у Німеччину на примусові роботи. Доля остарбайтерки закинула аж на Верхній Дунай. Трудилася у бауера Ашауера в селі Каллхам. З нею разом була ще одна дівчина, Ольга, і шестеро юнаків, українців та росіян.
У 1943-му Юстина завагітніла. Її перед пологами відправили у будинок пристарілих, і 1 березня наступного року вона народила донечку, яку назвала Анною та охрестила у місцевій римо-католицькій церкві. Хто був батьком – невідомо, але у свідоцтві про народження, яке вона й досі зберігає, по батькові записано Мирославівна. У тому будинку мати з дитиною перебувала понад рік. З приходом радянських військ її повернули у Союз. Чому не забрала із собою донечку – залишається загадкою. Можливо, зробила так свідомо, бо після повернення додому односельчанки вважали б її матір’ю-одиначкою, та ще й безбатченкою…
А маленька Анничка росла і виховувалася в австрійському будинку для пристарілих. Там за нею доглядала Юліанна Флосс, до якої частенько навідувався її старший брат Маттіас Флосс з дружиною. І у них не було своїх дітей. Вони дуже сподобали собі Аню, отож Маттіас домовився з директором будинку, аби той дозволив тимчасово забрати її до себе додому. Ота “тимчасовість” тривала майже три роки. Подружжя Флоссів так звикло і полюбило дівчинку, що вирішило її удочерити. Звернулися у спеціальний дозвільний орган, але там відмовили, пояснивши, що таких дітей радянська сторона, згідно з діючою на той час угодою, вважає “державним майном”, тож згодом ще й зобов’язали привезти Анничку у місто Бад Шаллербах на так званий дитячий збірний пункт, звідки її перевезли в Україну у місто Самбір Львівської області у місцевий інтернат. Там вона виховувалась до 16-річного віку, а потім по комсомольській путівці поїхала споруджувати “Азовбуд”.
– Куди тільки мене доля не кидала: і в Молдавію, і у Вірменію, і в Казахстан, і на Донбас, – каже Анна Мирославівна. – А вже майже сорок років постійно мешкаю у Киргизстані, який став для мене, по суті, третьою Батьківщиною…
Таємницю знала тільки вуйна
Після повернення у Ясень Юстина Федура невдовзі вийшла заміж за односельчанина Гната. Ніхто у селі, звичайно, не знав, що вона народила і залишила в Австрії донечку... Згодом на світ білий з’явився син Богдан, а у 1949 році і донька Магдалина. На жаль, батька вона не пам’ятає, бо коли народилася, його вже не було серед живих: працював секретарем сільської ради, і його вбили... Одні кажуть, що “хлопці з лісу”, інші – що енкаведисти, а вбивство приписали бандерівцям. Юстині показали тільки місце, скроплене чоловіковою кров’ю...
Отож, вдова Юстина сама виховувала сина й доньку Магдалину, яку, як стала дорослою, благословила на щасливе сімейне життя, а ось Богданові судилася недоля, і він вже давно на тому світі...
– Про те, що маму розшукує моя сестра Анна, – розповідає Магдалина Гнатівна, – я неждано-негадано дізналася наприкінці минулого року, коли отримала листа від неї з Киргизстану. Можете собі уявити, що я відчувала тої миті... Мама померла п’ятнадцять років тому. Але чому вона хоча б перед смертю не зізналася, що у неї є ще одна донька?
Та, виявляється, одна єдина людина в Ясені таки знала Юстинину таємницю! Про доньку, залишену в Австрії, вона давним-давно розповіла братовій жінці і заповіла, аби та відкрила правду Богданові та Магдалині тільки після її кончини. “А вуйна нині каже, що не хотіла нас тривожити, бо мама гірко побивалася за донечкою і повторювала: “Моя Анничка не вижила на чужині...” – бідкається Магдалина Гнатівна.
Ні, вижила! І на старості літ вирішила розшукати рідну матір. При собі мала кілька документів, у тому числі й свідоцтво про народження, з яким її відправили в інтернат. Цього вистачило, аби натрапити у пошуках на правильний слід, який привів в австрійське селище Лаакірхен. Звідти невдовзі на-дійшов лист, адресований російською мовою, але написаний німецькою, в киргизьке містечко Кемін, де мешкає Анна Мирославівна Чернявська. У конверті була і фотографія маленької дівчинки з лялькою. Коли переклали на російську зміст листа, то “авст-рійсько-киргизька українка” (а саме так вона себе називає) дізналася усі подробиці свого народження і перебування в Каллхамі. А написала того листа... донька подружжя Флоссів, яке хотіло Анничку удочерити, Бригітта. Вона народилася через 15 років після названої сестри. Повідомила також, що давно немає її батьків, але ще живе сусід Нойхофер, якому 97 років і який добре пам’ятає маленьку “русскую Аньку с куклой”. Так, на тій світлині вона, маленька українка Анничка з лялькою, у чотирирічному віці! Флосси зберігали фотографію в сімейному альбомі.
Пошуки Юстини Федури також були складними. Та все ж завдяки додатковим відомостям з Австрії через Червоний Хрест вдалося дізнатися, звідки вона була родом.
Впізнавали не очі, а серця
...22 вересня цього року Магдалина Гоцман (таке її нинішнє прізвище по чоловіку) зустрічала свою сестру Анну Чернявську. Зовнішністю вони дуже схожі, але впізнавали найперше не очі, а серця... Сестри побачилися вперше за довгих 60 років. Були міцні обійми, гарячі поцілунки і сльози невимовної радості. Наступного ж дня пішли на цвинтар на материну могилу.
– Дякую тобі, матусю, що ти дала мені життя, – тамуючи гіркоту душевного болю, промовляла чистою українською мовою Анна. – Пробач, що не розшукала тебе ще тоді, як ти була жива. Я не пам’ятаю тебе, моя люба і дорогенька, але завжди знала, що ти у мене є і будеш у моєму серці, допоки живу.
Тулилася заплаканим обличчям до скромного залізного хреста на могилі найдорожчої їй людини, виголошувала щиру молитву за упокій її душі.
Коли ж Анна Мирославівна від’їжджала у Киргизстан, де вона проживає з чоловіком-росіянином (на жаль, двоє синів трагічно загинули), то уклінно благала сестру відвідати її.
– Може, Анничко, й приїду, але щось зі здоров’ям у мене не в порядку, – казала у відповідь Магдалина Гнатівна. Серце ж підказувало: “Треба їхати!” І вона, певно, таки наважиться.
А Анничка при першій-ліпшій нагоді обов’язково майне до Австрії...
Іван Іванишин,
Івано-Франківська область
| Comments: |
