Дружина святого мученика живе на Волині
Алевтина ЗАХАРЧУК: «На іконі Холмських мучеників і мій чоловік»
Втратила і чоловіка, і сина
Батьки Алевтини Захарчук жили в Росії у Саратовській області. Але через війну у 20-х роках змушені були покинути цей край і переїхати за Буг, на територію теперішньої Польщі, де жили українці.
– Ох, і нажилася я... У п’яти державах побувала: народилась у російській, потім мешкала у литовській, пережила у Польщі німецьку окупацію, потім совєтів, а тепер вже за незалежної України доживаю, – каже жінка. – Не даремно говорять, що у житті, як на широкій ниві...
...Алевтина та Сергій познайомилися у церкві. Одружились у 1938 році.
– Сергій – із сім’ї духовенства. Його батько Микола також був священиком та відомим диригентом церковних хорів на Грубешівщині. Після навчання в духовній семінарії, коли чоловік став священиком, почав служити в Наброжі Томашівського повіту. Був там майже три роки, – розповідає про пережите дружина святого. – Знаєте, які тоді часи були... Поляки почали знищувати православні храми. У травні 1943 року на наш дім напали бандити. Батюшку замордували, обличчя було понівечене. Я не бачила тих катувань, бо пішла у гості до своїх батьків у сусіднє село. Але допомагала нам по господарству дівчина зі Стрия Львівської області Рузя (Розалія). Вона й була свідком тих трагічних подій.
Священика, який прийняв мученицьку смерть, поховали у селі Шиховичі, звідки він був родом. Матушка каже, його хоч відспівали по-християнськи, а інші мученики за православну віру були розкидані по ярах, і їхні тіла впізнавали лише по рештках одягу.
Алевтині після похорону чоловіка нічого не залишалося, як повернутися жити до батьків. Згодом родина вирішила переселитися в Україну. І у 1945-му вони обрали місцем проживання Волинь.
– Та особливо і вибирати не було з чого. Коли ступили на волинську землю, розсипалися переселенці з-за Бугу, як миші, хто куди. Обрали з мамою і татом село Копачівку Рожищенського району. Оселилися у старій пустці. Згодом розпочали з батьками будувати оцю нову хату. Коли мама померла, то доробляли її з батьком, – і Алевтина Омелянівна люб’язно (відчувається польське виховання, навіть в мові є нотки польського акценту) нас запрошує подивитися на її хороми.
У хатині чисто. Ікони у вишитих рушниках. У спальні на столі – Біблія, Закон Божий та інші духовні книги. На стіні біля ліжка – фото молодого Сергія Захарчука. В іншій кімнатці – світлина немовляти.
– То моє дитя, – із сумом каже жінка. – Коли Сергія замордували, я 2,5 місяця була вагітною. Хлопчик народився без батька. Однак дитяті не судилося жити. Воно померло у десятимісячному віці (вже до ходу бралося). Так шкода... От бачите, і його фото, і чоловіка бережу й донині...
Через 60 літ привезли... мощі
– Чи сватались інші чоловіки, адже Ви були молодою?
– Сватались. Але нині вони вже всі покійні. Тоді ж я знала, що кращого за мого Сергійка не буде, тому й заміж не виходила. Жила, працювала у колгоспі в ланці. Хату добудували. Тато помер, і я зосталася сама. Не хочу нарікати, але знаєте, старим важко доживати, болячки замучують. А про одяг (бо ще маю брежнєвський) та харчі я не переживаю. Все є.
– А як же склалася доля батьків Сергія Захарчука?
– Його тато, коли ми переїхали на Волинь, був священиком у Звірові Луцького району, там помер, там його і поховали. А от мама Марія пішла у Корецький монастир, де і знайшла вічний спочинок. Монахиня Іоанна померла у 1975 році. Коли вона ще була жива, я до неї у Корець часто їздила. Зв’язок ми підтримували до останніх днів її життя.
– А чи не мріяли Ви побувати на могилі свого чоловіка?
– Звісно, мріяла. Сергій мені раніше, до канонізації, часто снився. І все у церкві, під час служби. Але якось не виходило поїхати у Польщу на могилу, адже це вже інша держава. Ото зустрілися накінець... Майже через сімдесят літ... Хоч до його мощей приклалася, коли привозили кілька літ тому у Копачівку в храм, – каже жінка. – За сльозами нічого не бачила.
Священний Собор Єпископів Православної церкви у Польщі 20 березня 2003 року в Любліні прийняв рішення про зарахування Мучеників Холмських і Підляських XX століття до лику святих. До лику святих зачислено вісім осіб, які прийняли мученицьку смерть на Холмщині та Підляшші у сорокових роках минулого століття. Серед них і священик Сергій Захарчук. Установлено Собор Святих Мучеників Холмських і Підляських, “об’єднуючи у ньому тих, чиї імена знаємо, та тих, чиїх імен не знаємо, а відомі вони тільки Всемогутньому Богу”. Затверджено також літургічні тексти та ікону нових святих. Свято Собору Святих Мучеників Холмських і Підляських встановлено на першу неділю червня.
– Тепер за упокій Сергія у храмі вже не подаю. Після його канонізації молюся як до святого. Маю ікону Холмських мучеників і щовечора до них звертаюся. Мій Сергій, бачите, тут, у центрі (Алевтина Омелянівна показує ікону – авт.).
– А де зараз мощі святого?
– Вони поставлені у православній кафедральній церкві Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в місті Хелм (Польща). Правда, мені там побувати не вдалося. Здоров’я не дозволяє. Я навіть зараз до місцевого храму не можу дійти – ноги не слухаються. Молюся вдома. По телевізору дивлюся тільки новини, хочеться знати, чим живе світ. Інші програми не переглядаю, бо у багатьох пропагується одне насилля.
Алевтина Омелянівна свою самотню старість сприймає як належне. Хоч поряд і мешкає її племінниця, яка доглядає жінку, але вона цілими днями на роботі.
– То тільки той, у кого в душі порожньо, боїться самотності. Людина, яка вірить у Бога, не повинна лякатися ані старості, ані хвороб. Бо, може, це випробування. А коли виникають запитання, треба звертатись до Біблії. Там є відповіді на все. І кращої книги на світі нема.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
