Таке її життя: сміх і сльози, горе і любов
Марія ФАРИНА щодня телефонує до сина та невістки
Не одна біда, а з дітками
Марія Фарина родом із села Завидче Радехівського району. Ще під час навчання у Львівському електротехнікумі зв’язку народила одного за одним синів. Повернулася у рідне село вже із сім’єю. Чоловік тут влаштувався лісником.
Спочатку жили з батьками у їхній старенькій хаті, а згодом вирішили зводити свою. Пригадує, що у дев’яносто першому році за двох биків виторгували 172 долари, і за ці гроші купили білу цеглу на всю хату. Важкою працею і недоспаними ночами помалу будувалися. Але у сім’ї Фарин сталося велике горе – в аварії загинув чоловік Марії Василівни, з яким вона щасливо прожила сімнадцять років.
– У мене був дуже добрий чоловік, мудрий, всім старався допомогти, – змахуючи сльозу, з жалем говорить пані Марія. Жінка зберігає про нього світлу пам’ять – у кожній кімнаті на видному місці його портрети, сімейні знімки, прикрашені квітами, вишитими рушниками. – Навіть зараз, коли Степана немає уже вісім років, люди у цілій окрузі й досі його пам’ятають. От нещодавно поїхала на базар у Берестечко, яке від нас за двадцять кілометрів. Всі зі мною вітаються, добрим словом згадуючи чоловіка. Знаєте, коли я його поховала, вийшла на подвір’я, поглянула на недобудовану хату, і такий розпач мене охопив: не уявляла, як я те закінчу. Не знаю, де взялися сили, але з Божою поміччю я звела другий поверх, зробила ремонт, купила меблі. Допомагають в усьому сини, які мене дуже шкодують. З синами давала раду чотирьом свиням, двом коровам, двом коням, качкам, гусям, індикам...
Але, як кажуть у народі, біда сама не ходить, а діточок за собою водить. Знову прийшло горе до Маріїної хати: раптово помер її тато. А через трохи часу, коли орали города, викопали спечену пасочку в поліетиленовій торбинці. Люди порадили їхати до знахарки.
– Я ніколи не вірила у ті поробляння, – згадує важкі часи Марія Василівна, – але повірила, коли та жінка з порога запитала: “Що знайшла на городі?” І сказала: “О, дитино, тебе скоро чекає біда”. А я їй: “Боже, пані, та яка знову біда! За три роки поховала чоловіка, тата, син руку бензопилкою порізав, меншого оперували. Мовчіть, тітко, не кажіть нічого!” Але й справді, через два тижні після того у лісі на мене завалилася сосна. Вісім місяців лежала з переломом хребта! А тут вдома господарка, мама хвора. Допомагали люди, за що дуже їм дякую.
У «Віснику + К» знайшла чоловіка
Вже двадцять років Марія Василівна Фарина працює начальником місцевого поштового відділення. Років чотири тому передплатила “Вісник + К” собі, колежанці та одній пенсіонерці, а тепер газету читають у кожній четвертій хаті, передають сусідам.
– Знаєте, саме через вашого “Вісника” знайшла чоловіка, – сміється пані Марія. – Прочитала минулого року матеріал “Нас тримає 300-літній дуб” про трьох братів-холостяків, і одному з них, Володі, написала. Він приїхав до мене, пожив місяців три. Не можу сказати про нього і півслова поганого. І художник, і різьбяр, ось його роботи, – показує на дерев’яні грибочки, оленя, рибу. – Але має хворий хребет, возила лікуватися. Він людина сильна, терплячка, та працювати не може, а у мене велика господарка, де треба чоловічі руки. Трохи помагав, а тоді, мабуть, зрозумів усе і поїхав додому. Як кажуть, скільки вовка не годуй, а він все у ліс дивиться, – жартує жінка. – Та я не ображаюся, ми постійно спілкуємося по телефону, от недавно вітала його з днем народження.
За породіллю молилися і живі, і... мертві
Тепер Марія Василівна у великому просторому домі живе з молодшим сином. Півроку з ними був і старший з дружиною Олею, доки у неї не захворіла мама.
– І сини в мене хороші, і невістку золоту Бог дав – добру, мудру, гарну. У нас з нею однакові погляди, в усьому з Олею раджуся, телефоную, навіть якщо мені треба щось купити. У невістки теж непроста доля. Її тато загинув за тиждень до її народження, а мама померла недавно. Коли вона захворіла, Оля покинула роботу діловода у нотаріальній конторі і доглядала до смерті. А тепер піклується і про брата-п’ятикласника. Дуже переживала за молодшу сестру Марічку, яка цього року поступила у Луцький медичний коледж. На екзамени вона не змогла з нею поїхати, бо вже доходжувала вагітність. Тому клопоталася я.
Цікавий випадок розповіла нам Марія Василівна. Коли вона з Марічкою їхала до Луцька, їй зателефонували, що Олю везуть у пологовий. І нема з нею поруч нікого, бо син на заробітках в Італії. Пані Марія подзвонила до невістчиної бабці, аби та бігла на цвинтар до могили Олиних батьків і молилася, щоб все було добре. Так і сталося – народилася здорова дівчинка. А коли Оля відійшла від наркозу (їй робили кесарів розтин), розповіла, що під час операції біля неї постійно сиділи... покійні мама і тато. Просили її бути доброю, поважати і любити людей, особливо свекруху: “Вона дуже хороша жінка”.
Без сумніву, це так. Бо Марія Василівна, крім того, що біжить щодня на роботу, доглядає і свою маму, і батька покійного чоловіка, допомагає дітям, дає раду великому господарству, городам, тримає у чистоті і порядку будинок, вона ще й любить пригощати гостей своїми “фірмовими” стравами і знаходить час, аби завжди бути привабливою. Думаємо, що цю милу жінку, яка світиться теплом, радістю, люблять і шанують не тільки рідні, а й усі люди. Бо жодного поганого слова ні про кого ми не почули...
Олена ПАВЛЮК,
Львівська область
| Comments: |
