Ґвалтував товкачем
Мусійко стягнув з неї штани, взяв дерев’яного товкача й ударив по сідницях, примовляючи: “Якщо не скажеш, де поділа радіо, битиму по с…ці, доки не посиніє…”
Лідії не виповнилося ще й тридцяти років, та життя у неї не склалося: за велінням лихої долі потрапила під автомобіль. Внаслідок травми стала інвалідом першої групи й пересуватися сяк-так може тепер тільки за допомогою милиць. А тут ще й батьки померли, зоставивши її у хаті саму. Мусила якось давати собі раду. Та ще, дякувати Богу, сусідка Ганна допомагала нещасній. Добра вона людина, ця тітка, милосердна, щира. Та біда, випивала частенько. Через це і чоловік її покинув. Мешкала, проте, не сама, а з дорослими дітьми: сином та дочкою. Материн спосіб життя, зрозуміло, нічого доброго у цю сім’ю не приніс. Випивати там стали, шукаючи будь-яку причину, та й без причини могли. Прилучала тітка Ганна до чарки і свою підопічну сусідку.
Розгульне життя Ганниної сім’ї привертало увагу подібних п’яниць і нероб, тож незабаром до хати зачастили сільські лобуряки на прізвиська Металіст і Мусійко, приходили гультяї і з околиць. Пили-гуляли допізна та там, у Ганни, й спали, п’яні, покотом. Часто ночувала в сусідки і Ліда, нездужаючи дошкандибати додому. Саме на одній з таких “вечірок” познайомилася вона зі Старлеєм, гультяєм із сусіднього села. Підтоптаний парубок уподобав її і після застілля потягнув у ліжко. Не перечила, бо в її стані і такого кавалера знайти непросто. Старлей приходив після того не раз. З’явився і тієї осінньої суботи…
Тітка Ганна ще зранку закликала Ліду на гостину. Дочки та сина господині десь не було. Та їм і вдвох чаркувалося не погано. А під обід до них прибивсь і Старлей. На столі в “дівок” уже було “сухо”. Та кавалер виявився при грошах: дав Ганні двадцятку і відправив по самогон. Принесла пляшку розведеного спирту. Випили та розбрелися по кімнатах спати, Ліда, звісно, зі Старлеєм.
Протверезівши, компанія знову зібралася докупи. І знову Ганна помандрувала на село по добавку. Принесла не тільки спиртяки, а й пива та печива і морозива на закуску. Але з “відрядження” тітка повернулася така п’яна, що Старлей мусив виходити надвір і заводити її до хати.
Сценарій гульні повторився. А увечері на “вогник” завітали нові гості: давні Ганнині приятелі по чарці Мусійко та Металіст. Ліда знала лише їхні прізвиська. Втім, у селі тих волоцюг інакше й не називали. Обоє вже встигли в’язничної юшки посьорбати. Був і третій з ними, незнайомий Ліді. Та хіба дівчині не все одно, хто до Ганни ходить? Аби не з порожніми руками. А вони у хлопців були таки не порожні – з тричвертковою пляшкою вина. Проте виставляти її для компанії хлопці не квапилися.
– Де радіо?! – натомість гаркнув до господині, яка куняла на ліжку, Мусійко, кинувши оком по хаті.
– Яке радіо? – насилу пробелькотіла та.
– Те, що принесли минулого разу! – ляснув її по щоці співрозмовник. – Пропила, мабуть?!
Що відповіла Ганна, важко було втямити. Може, просто застогнала. А Мусійко відважив їй ще одного ляпаса, та так, що аж звалилася на підлогу.
– Не бий по голові! – зауважив Металіст. – Бо може зняти побої і заявити на нас!
Сказавши це, хлоп копнув жінку ногою у стегно. Зробив це і Мусійко, але потім схопив за коси і став товкти головою в підлогу.
Старлей і незнайомець, п’яно усміхаючись, мовчки спостерігали за мордуванням, а Ліда заголосила й почала просити, щоб не били тітку.
– Заткни пельку! – огризнувся на те Металіст – Бо й сама получиш!
Ліда пошкутильгала у сусідню кімнату, але й крізь зачинені двері було чути, як зойкала нещасна. Потім зойки та стогін стихли, а з кухні долинув п’яний гомін чоловіків. Пиячив з ними і Старлей, тож Ліда з півгодини, а може, й більше залишалася сама.
У її кімнату зазирнув Металіст і покликав Ліду до гурту. Але не щоб чарку налити. Те, що побачила дівчина, хіба що в жахливому сні наснитися може…
Ганна стояла на ліжку навколішках. Мусійко стягнув з неї штани, взяв дерев’яного товкача й ударив по голих сідницях, примовляючи: “Якщо не скажеш, де поділа радіо, битиму по с…ці, доки не посиніє…” Бив довго, а жінка тільки зойкала. Мусійкові очі посоловіли, і він став під регіт приятелів тим товкачем її ґвалтувати, потім – порожньою пляшкою з-під вина… Мордував, доки у жінки не потекла з рота кров. Далі дивитися Ліда не змогла. Сиділа в кімнаті, боячись, аби і з нею не зробили такого. Згодом регіт вщух, не чути було і стогонів Ганни. У хаті запанувала тиша. До Ліди прийшов Старлей, і вони обоє поснули. А близько дванадцятої ночі їх розбудила Ганнина дочка:
– Мати померла! – гукнула злякано і побігла по сільського фельдшера.
Мусійко з компанією ще й досі пиячили на кухні. Почувши, чого дочка побігла з хати, прибрали зі столу пляшки й посунули надвір.
– Скажеш кому – приб’ю! – пригрозив Ліді з порога Металіст.
Фельдшер, який прибув на місце події, лише констатував смерть сорокавосьмирічної жінки, на тілі якої були сліди численних побоїв.
Міліції не важко було вийти на підозрюваних у скоєному вбивстві, але затримати їх одразу не вийшло. Усі троє переховувалися. На зниклих подали у розшук. Втім, були вони неподалік – у лісі. Вночі приходили у село по харчі. Тож через три дні після злочину їх у селі й спіймали. Якраз вчасно, бо злочинці прийшли по документи.
Маневицький районний суд, зваживши вину кожного учасника кривавої оргії, призначив їм різні міри покарання: ґвалтівник із товкачем Мусійко позбавлений волі на дев’ять років, а його товариші, можна сказати, обійшлися легким переляком (одного, Металіста, чекають 200 годин примусової праці, другого – 850 гривень штрафу).
Ігор Славич, Волинська область
| Comments: |
