Збудував не дім, а людям церкву!
Досі у містечку Калинівка Вінницької області не було жодного православного храму Київського патріархату. Нині ж богослужіння проходять у добротній цегляній церкві. А звели її завдяки старанням одного з місцевих підприємців, який, попри важку недугу, і фундамент сам мурував, і цеглу клав. У Калинівці розповідають, що Микола Олійник колись дав обітницю Богу: якщо зможе по світу ходити, то обов’язково поставить храм. І слова дотримав.
Майже двадцять літ Миколу Павловича мучить важка недуга – поліартрит. Хто має цю біду, розуміє, наскільки вона важка. Суглоби викручує так, що з роками люди стають інвалідами… Тільки постійне лікування й оздоровлення допомагає триматися на світі. А пану Миколі – ще й віра у Бога.
– Я почав читати “Біблію” років десять тому, – ділиться Микола Павлович. – Крок за кроком став пізнавати істину. І дійшов висновку: чому у нас правиться чужою мовою, невже не маємо права звернутися до Бога рідною? Подивіться на поляків, росіян. Вони тримаються за свою мову, національні цінності. Так і з’явилася ідея побудувати храм. Бо ж досі наш райцентр не мав жодної церкви Київського патріархату.
Ще два роки тому весною на тій ділянці була лише купа землі. Тоді парафіянки “вибігали” у влади місце під церкву. Але земля землею, а щоб будову ставити, потрібні значні фінансові ресурси. Микола Олійник зізнається, що не одразу планував самотужки братися за цю благородну, проте дуже нелегку справу. Але, видно, вже так йому було на долі написано.
– Думав, викопаю котлован – буде мій внесок, – розповідає. – Люди зраділи. Але бачу, нічого далі не рухається, все стоїть. Думаю, почну мурувати фундамент – хтось прийде допоможе. Але швидко зрозумів, що задарма ніхто не хоче робити. Мурували удвох, разом з отцем Орестом, настоятелем. Правда, підсобника собі у поміч брали (йому, хоч і небагато, але мусили платити – по 50 гривень). Так день за днем, і за неповних два роки церква наша вже увінчалася куполом. Має 24 кути! Кожен виводив своїми руками.
Було, коли хвороба загострилася, чоловік думав полишити будову (ще тільки фундамент заливав). Тоді фактично ходити не міг. А треба ж було тяжко працювати. Але одного разу йому наснився віщий сон. Голос з неба казав: “Миколо, не кидай будови”. І Микола не кинув. Не знає, звідки й снага взялася.
– Видно, є небесна сила, бо таки Бог мене направляв, – додає Микола Олійник. – Це ж треба було все робити фактично з нічого. У мене є багато друзів. До кого не звертався, ніхто не відмовив. Одного товариша попросив хоч чимось допомогти. Він запитав, що нагально потрібно. Кажу, 10000 цеглин треба. Він раз – дістає мобілку. Чую: “На понеділок на церкву відправити 10000 цеглин”. Іншого попросив – зробив двері вхідні, син проспонсорував вікна. Отак хто грішми, хто матеріалом підсобляв. Потихеньку-помаленьку й закінчили. Минулого року тут на Пасху було 50 людей, цього – вже п’ятсот. Значить, недарма старалися.
Церкву освятили на зимового Миколи рік тому. Приїжджав сам Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Він звершив чин освячення новозбудованого храму на честь Святого Миколая Чудотворця та відслужив у ньому божественну літургію у співслужінні владики Онуфрія, настоятеля парафії і благочинного Калинівського району о. Ореста Шпака та духовенства єпархії. По завершенню літургії на знак благословення за щиру працю на користь Святої Церкви Христової та фінансову допомогу він нагородив Миколу Олійника благословенною грамотою.
Тепер служиться у новому храмі щонеділі і в свята. Прихожани мріють довершити ремонт та якнайшвидше утеплити приміщення. Але криза поки порушує їхні плани.
Наталія КРАВЧУК, Вінницька область
| Comments: |
