Чому білоруси приїжджають молитись на Волинь?
Митрополит НІФОНТ з паломниками з Білорусі
Щоб прикрасити плащаницю, пророщували жито
На престольне свято у Галину Волю (це рідне село митрополита Ніфонта) Старовижівського району з’їхалося багато православних не тільки з Волині, але й інших областей. Завітали до храму майже сто паломників з Брестської області. Приїхали вони напередодні ще на вечірню чотирма бусами. Селяни знають кожного гостя, тому охоче запрошують їх переночувати.
– А приїжджаємо ми до митрополита Луцького і Волинського Ніфонта, – зізналася 67-річна Катерина Вольська з Бреста. – Адже він нам дуже допоміг тридцять літ тому. У брата захворіла десятимісячна дитина. Всі казали: “Везіть до бабок”. Але якась сила стримала нас. Нам порадили поїхати до монаха у Рудку-Козинську Рожищенського району Волинської області. Ото в ті далекі часи ми вирушили на Волинь. Моя мама зайшла у маленьку хатину в тому селі, а батюшка у старенькому підряснику якраз пічку розпалював. Відкинув усі свої клопоти, уважно вислухав, помолився, потім запросив моїх рідних на богослужіння у храм. Тоді всі люди в церкві стояли на колінах і, пам’ятаю, вельми плакали: “За кого ж то батюшка так молиться?” Потім священик вийшов і сказав мамі: “Не плач, Ольго, дитина буде жити”. І слава Богу, вона жива. Їй уже тридцять років. З тих пір приїжджаємо до митрополита всією родиною.
Олена Янчук з Бреста завітала на Волинь до храму зі своєю мамою та донькою. Вона пригадує, що приїжджала до “руднянського монаха” (саме звідти розпочинав свій священицький шлях митрополит Ніфонт) ще 14-річною дівчинкою.
– Моя мама завжди була людиною віруючою, – розповідає Олена. – І мене привчала ходити у церкву. Навіть у школі, де навчалася, знали, що я з православної віруючої сім’ї, тому відпускали у паломницькі поїздки (ані в піонерах, ані у комсомолі я не була). Добре пам’ятаю, як батюшка у Рудці-Козинській в ті далекі радянські часи організував такий собі молодіжний православний центр. З’їжджалося багато молоді. Ми чистили підсвічники, мили у храмі підлогу, співали духовних піснеспівів, готувалися до свят. Особливо старанно – до Пасхи. Щоб прикрасити плащаницю зеленню, пророщували жито, а по живі білі гортензії їздили аж у Москву, аби тільки храм на Пасху сяяв. Не лякала людей і дорога. Брестчани, бувало, їхали поїздом до Ковеля, потім пересідали на інший і ще до Рудки-Козинської йшли пішки сім кілометрів. Втоми не відчували, бо на душі було тепло від молитви. Олена Янчук і тепер не забула мешканця цього села Ігоря Ладчука, який влаштовував паломників на ночівлю. Сьогодні вона часто телефонує його доньці, яка мешкає у Львові.
Не страшать білорусів і нинішні переїзди на Волинь, коли доводиться долати два кордони, а на пропускному пункті, буває, вистоювати по шість годин.
«Він мені заміняв і матір, і батька»
Своїм духівником владику Ніфонта вважає і Любов Рубашевська з Білорусі. Жінка стільки пережила, що, здавалося б, не на одне життя вистачило б.
– Мої мама і тато загинули у 1984 році в аварії. Стрес був великий, тому що батьки були ще молоді. Я не могла змиритися з втратою. Чотири роки лікарі боролися за моє життя, а я думала, що помру. До владики мене привезла чоловікова мама. Вона сказала батюшці: “У мене невістка гине”. Я вперше висповідалася у Рудці-Козинській, після цього стала ходити у церкву і дотримуватися постів. Згодом, коли митрополит переїхав до Луцька, ми почали приїжджати з паломниками туди. Шкода, що дітей не привчила до цього, – каже пані Любов. – Понад двадцять літ тому якось сказала владиці: “Мені вистачило однієї вашої служби, щоб повернутися до життя, а от чоловіка не можу привезти”. А він тоді тричі повторив: “Він приїде. Приїде, приїде”. І от 9 жовтня, у День кончини апостола і євангеліста Іоанна Богослова ми прибули до владики Ніфонта. Сьогодні минає дев’ятий день, як помер від інфаркту наш... єдиний син, якому було 30 років (жінка не може стримати сліз – авт.) Чоловік так горював, що сам попросився до владики на духовну пораду. Ми сповідалися, молилися за упокій сина... Ще хочемо поговорити з митрополитом особисто. Адже він – людина великого серця і любові. Він мені замінив і матір, і батька...
Паломник з Ратного 25-річний Микола Фіщук розповів свою історію. Він до семирічного віку не міг говорити. Його мама також звернулася до монаха з Рудки-Козинської.
– Батюшка Ніфонт помолився і дав мамі свячене яблуко. Мовляв, коли я захочу їсти, то щоб дала скуштувати. Я з’їв його і вперше тоді вимовив слово мама. І тепер у якому б селі владика не служив, я завжди приїжджаю, – зізнався Микола.
Брестчани під час нашої розмови сказали, що саме завдяки опіці нині керуючого Волинською єпархією митрополита Ніфонта, а тридцять літ тому – руднянського монаха, чимало хлопців з Брестської області обрали шлях священства. Наприклад, отець Олександр нині служить у Бресті в Миколаївській церкві, отець Геннадій – у Гвозниці Малоритського району, отець Серафим – монах з Хмелєво Жабінського району, батюшка Андрій опікується прихожанами в Кобрині, а отець Сергій служить в кафедральному соборі на честь Симеона Стовпника у місті Бресті.
Тому не дивно, що й паломники з Волині часто відвідують сусідню область.
– Востаннє митрополит Ніфонт з українськими віруючими був у Бресті 18 вересня – у День преподобномученика Афанасія Брестського, який є покровителем нашого міста, – сказала Олена Янчук. – Тоді він служив літургію разом з митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом, патріаршим екзархом всія Білорусі та єпископом Брестським і Кобринським Іоанном. Свято було хвилююче. А я стояла і думала: “Хіба молитва має кордони?”
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
