Десять літ у криївці

Цей випадок – ще один приклад трагічної української історії. Двоє братів десять років, з 1944-го до 1954-го, прожили у схроні, викопаному в клуні свого двоюрідного дядька на хуторі Зарічка біля села Тудорів (сучасна назва – Федорівка) Гощанського району Рівненської області. Самі себе прирекли до цього – добровільна темниця на стільки літ. Там вони і померли, а криївка стала їм могилою. Дядько – Іван Москальчук – тільки перед своєю смертю розкрив страшну таємницю про драматичну долю хлопців-патріотів. Про цей вражаючий факт нашій газеті розповів гощанський краєзнавець та письменник Спиридон Кравчук, який вперше оприлюднив це у книзі “Пекуча сльоза”.Садибу фронтовика не зачіпали
Разом зі Спиридоном Кравчуком ми поїхали на той хутір, де поховані брати Москальчуки. Неподалік проходить дорога до села Русивель.
– Ось тут була хутірська вулиця, – розповідає краєзнавець, який детально знає цю історію, – там стояла клуня, а в ній зроблена криївка. Кажуть, що 90-річний Іван Москальчук просив смерті, але якась невидима сила тримала його на білому світі. Жив самотньо на хуторі у старенькій хатині. Рідко хто до нього заходив. А очистив свою душу перед племінницею – Анастасією Євчук. Розповів, що має у своєму серці таємницю, може, того й обминає його смерть. Всі, хто про це знав, вже у царстві небесному. Він би і далі мовчав, якби совєти залишилися. Але в незалежній Україні захотів розповісти, щоб люди знали…
В Іванового двоюрідного брата Андрія Москальчука та його дружини Ганни було двоє синів: Логин – 1920-го та Яким – 1922 року народження. Гарні хлопці, міцні, як дубочки, та працьовиті, не якісь там пройдисвіти чи душогуби. Нікого на хуторах чи в селах під час війни не скривдили, не взяли для себе й галузки з чужого двору. Лишень гралися в політику, в роки окупації водилися з бульбівцями. Логин у «Просвіті» книжки видавав, розповсюджував серед людей листівки проти німців та більшовиків.
У січні 1944-го радянські війська зайняли Тудорів. Відразу розпочалися арешти українських патріотів. Енкаведисти схопили керівника місцевої “Просвіти” Олександра Оксенчука. Шукали й Логина Москальчука, адже він був першим помічником. Лише завдяки щасливому збігові обставин йому вдалося уникнути арешту.
На всі запитання односельчан і представників влади, куди зникли їхні сини, мати й батько відповідали, що хлопці десь повіялися і ніяких звісток не подають. Брати деякий час переховувалися у своїй хаті. Але почастішали облави, і тоді їхній батько домовився з дружиною двоюрідного брата Івана Москальчука (її звали також Ганною), щоб вона прихистила племінників. Думалося, на кілька тижнів, а те квартирування затягнулося. Хлопці не хотіли сидіти без роботи, як могли допомагали: і дрова рубали, і збіжжя молотили, і траву ще до схід сонця косили. Іван Москальчук повернувся після війни додому в червні 1945-го. Спочатку нехотя, але погодився надати притулок племінникам. У клуні обладнали криївку. Коли на хутір приходили військові чи міліціонери з обшуком, то садибу фронтовика не зачіпали, оскільки його вважали своїм. Якось після чергового нальоту Іванова дружина раптово злягла і за кілька днів померла. Не витримало серце  жити у постійному страху.
У 1947-му – нова біда. У Сибір вивезли батьків Логина та Якима. А в 1951-му прийшла звістка, що в Молотовській області на засланні помер глава сімейства.
Хлопці збиралися   на Донбас
Брати десять літ прожили у криївці. Від усіх небезпек врятувалися. Перед більшовиками, крім того, що Москальчуки були українськими патріотами, мали ще одну спільну провину – не пішли на війну. Криївка забрала в них молодість і силу, парубоцьку красу і здоров’я.
 – Вони збиралися виїхати на Донбас, хотіли влаштуватися на шахті, і таким чином заховатися, розчинитися у величезному Радянському Союзі, – розповідає свою версію смерті братів Спиридон Гнатович. – Логин та Яким навіть придумали легенду, коли їх впіймають, то що говорити на допитах, щоб не видати свого дядька. А він вже працював бригадиром у колгоспі, був шанований радянською владою трудівник, його навіть мали нагороджувати за сумлінну працю. От він і злякався. Коли племінники розповіли про свої наміри, то дядько Іван зачинив їх у криївці. Очевидно, брати просто задихнулися в тому схроні. Отож, від смерті не заховалися. Дядько засипав їх тіла землею, зарівняв криївку, щоб ніхто не міг здогадатися, а клуню розібрав. Про Логина та Якима Іван Москальчук нікому не розповідав. Боявся радянської влади, що згноять його у тюрмах. Постійно жив у страху. Але на старості літ совість замучила, що не вберіг племінників, спокійно жити не давало сумління. Тому й признався перед смертю...  
Теплий і сонячний осінній день. Від хутора залишився запущений сад, в якому цього року дуже рясно вродили яблука. Колись тут були добротні садиби з усіма господарчими будівлями. Підходимо до могили. Спиридон Кравчук кладе квіти.
– У 2003 році тут насипали могилу, освятили її, – розповідає письменник. – Нащадки повинні знати про такі факти нашої історії. Адже на цьому місці відійшли у вічність дві молоді душі.
 Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
P.S. Автор дякує невтомному досліднику та патріотові Спиридону Кравчуку за допомогу у підготовці цієї публікації.

• Нравится
•