Приречені оздоровлюватися на зоні
Відпочинок на курорті чорнобильцям лише сниться?
Чорнобильська аварія з техногенного та екологічного лиха, яке, крім загублених душ, відгукнулося на здоров’ї українців та економіці держави, поступово набирає ознак і морального гноблення. Передусім громадян, які постраждали від мирного атома. На доплату не купиш і буханця хліба
У народі їх називають чорнобильцями, а території, де мешкають, – зонами. Утім, життя «чорнобильців» залежить не від назви території, а від фінансового підґрунтя закону, що дає право їм на певні пільги і грошові доплати.
Сорокавосьмирічний любешівець Анатолій Андрусик має статус ліквідатора другої категорії. У Чорнобилі (власне, у По-ліському районі Київщини, а це за кількадесят кілометрів від атомної станції) побував улітку 1986 року. Його, тоді слюсаря Любешівського ПМК, направили в зону радіаційного лиха обслуговувати автотехніку, котрою здирали забруднений ґрунт і звозили на так звані «радіаційні могильники». Пробув там, правда, недовго (10 днів), але схопленого організмом опромінення вистачило, щоб згодом мати проблеми зі здоров’ям. Коли їхав ліквідовувати наслідки аварії, звичайно, й уявлення не мав, як і чим ризикує. Згадував потім ту «чорнобильську декаду» і те, що там побачив і пережив, як страшний сон. І от через п’ять років чоловік разом зі своєю сім’єю та тисячами інших земляків-любешівців, нікуди тепер не виїжджаючи, опинився знову на радіаційно забрудненій території – увесь Любешівський район було віднесено спочатку до четвертої, а незабаром і до третьої (гарантованого переселення) так званої чорнобильської зони…
Пригнічений настрій чоловіка від таких перипетій згодом поліпшили ряд пільг і доплат, передбачених законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС». Наш знайомий, таким чином, набув, можна сказати, подвійного статусу. А пільги і доплати на той момент (1991 рік) були суттєві. Наприклад, усім мешканцям «зон» (відпо-відно до категорій) належить виплачувати щомісяця певну суму на «чисті» продукти харчування (забігаючи наперед, скажу, що нині за цю суму, що не змінюється вже більше десяти років, не купити і буханця хліба), а працюючим у зоні в перші роки дії Закону взагалі доплачували 20 відсотків до посадового окладу. Ну, і найвагоміша, на мій погляд, державна підтримка чорнобильця – це щорічна безплатна путівка на санаторно-курортне оздоровлення. І скільки гадаєте панові Андрусику, ліквідатору другої категорії і постійному мешканцю третьої зони радіаційно забрудненої території, пофортунило скористатися своїм правом погріти боки на узбережжі Чорного моря або деінде повиводити з тіла радіонукліди, що накопичувалися за майже два десятки років? Аж … ні разу. Невже не хотів побувати в санаторії і волів отримати замість путівки компенсацію (і таке передбачено Законом)? Може, і волів би, зважаючи на колишнє і теперішнє безгрошів’я, якби виплачували ту компенсацію так, як написано в законі. Але ж років п’ять він узагалі не отримував ні копійки! А востаннє давали, уже й забув коли, десь по 60 гривень. Якщо це середня вартість, то нехай урядовці, чи хто там вішає нам локшину на вуха, скажуть, де розташовані такі дешеві курорти. Тому Андрусик хотів би таки поїхати в санаторій, але ні йому, ні шістьом десяткам інших ліквідаторів району у цьому році така можливість навряд чи випаде.
Компенсація за путівку аж... 120 гривень
– У квітні-травні цього року один з наших зумів побувати на оздоровленні, – розповідає голова Любешівської районної добровільної організації «Спілка «Союз Чорнобиль» (членом якої числиться Андрусик) Олександр Ковалишин. – Йому дісталася «гаряча» путівка. Одна надійшла в червні, але використав її потерпілий першої категорії, на липень, здається, всього дві путівки і одна чи дві на вересень. Тобто, чим далі від аварії, тим гірша ситуація із забезпеченням путівками.
– А бажаючих багато?
– Путівки беруться тепер через управ-ління соцзахисту, тому важко сказати, скільки. Правда, між собою ми спілкуємося, то знаю, що ніхто не йде туди писати заявки, відчуваючи, що все одно нічого не отримає. Тільки час марно витратить на оформлення документів.
– Скільки торік оздоровилося членів вашої організації?
– Не більше п’яти осіб. І все ж санаторне оздоровлення не основна біда. Набагато проблемніша ситуація із пільговими ліками. Усіх, хто взяв рецепти на їх придбання, збили на один день, за який необхідно отримати ліки й оформити квитанцію на компенсацію. Це, практично, людина із самого ранку бігає по аптеках (бо не в кожній є потрібний пільговий асортимент, який потроху обмежують), потім оформляє – чи й встигне за один день? Тоді чекає місяць компенсації. А буває, що й грошей на всіх пільговиків не вистачає. Особливо взимку, коли хворих збільшується.
– Та повернімось усе ж до путівок. Якщо їх нема, то згідно із законом держава мусить виплачувати компенсацію?
– І виплачує! Торік я отримав за невикористану путівку аж 120 гривень.
– Якщо скромно харчуватися, то на кілька діб оздоровлення «дикуном» вистачить.
– Зважаючи на теперішні ціни, дуже сумніваюсь. Але хочу зауважити інше: я зуст-річався з ліквідаторами, що мешкають на Донеччині, Київщині, Вінниччині, Луганщини, то в них таких проблем нема. Там путівок виділяється набагато більше…
Чому? Але це запитання не до пана Ковалишина. Та чи дасть на нього хто відповідь? Як і на те, чому замість середньої вартості путівки чорнобильцям платять жалюгідні 5 або й менше відсотків? Зрештою, ситуацію з путівками на Любешівщині начальник управління райдержадміністрації у справах праці та соціального захисту населення Михайло Шубалий прокоментував так:
– Санаторно-курортне лікування й оздоровлення потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи громадян або одержання за їхнім бажанням грошової компенсації здійснюється в порядку та розмірах відповідно до Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, затвердженого постановою Кабміну № 800 від 16.05.2000 року.
Упродовж останніх трьох років бюджетні видатки на закупівлю путівок для оздоровлення постраждалих громадян проводяться за рахунок коштів державного бюджету Міністерством праці та соціальної політики України – шляхом централізованої закупівлі. У 2007-2008 роках для Любешівського району надійшло відповідно 1728 та 1990 санаторно-курортних путівок, а на перше півріччя цього року – 495.
Найбільшу частку в загальній структурі виділених путівок займають дитячі, що виділяються для оздоровлення постраждалих учнів навчальних закладів району. Пріоритет надається дітям-інвалідам, дітям-сиротам та дітям з багатодітних малозабезпечених сімей за результатами щорічної диспансеризації. Торік і позаторік таких путівок надійшло відповідно 1443 та 1849. Фактично протягом 2007-2008 років оздоровлення пройшли 3123 учні навчальних закладів району та 169 – технікуму, що становить 28,12% від загальної чисельності школярів та 13,46% студентів технікуму.
Для оздоровлення інвалідів у зв’язку з аварією на ЧАЕС, ліквідаторів та постраждалих III категорії за 2007, 2008 та перше півріччя 2009 року надійшло 319 путівок. Це вкрай недостатньо, враховуючи загальну чисельність цієї категорії постраждалих громадян, що мешкають у районі. За аналогічний період санаторно-курортним лікуванням за путівками матері-дитини було охоплено лише 137 осіб.
Що стосується компенсації за санаторно-курортне лікування, то відповідні кошти на її фінансування не були передбачені державним бюджетом.
Що ще додати? Цифри, які навів пан Шубалий, промовисто свідчать, що закон, який не забезпечується відповідними асигнуваннями, поступово перетворюється у звичайну декларацію.
Рвучись до влади, більшовики колись декларували також прекрасні гасла «Земля – селянам, заводи – робітникам!» Що з цього вийшло, історія вписала до трагічних сторінок. Яка ж тут аналогія? Та ніби ніякої, але перш ніж приймати закони, необхідно зважити, чи потягне держава вантаж їхнього виконання. Утім, закон «Про статус і со-ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС» (28 лютого 1991 року) приймала інша держава, як і атомну станцію ту будувала та аварію на ній допустила. То, може, варто до її спадкоємниці і рахунки з цього приводу виставити? А то майно та золотий запас СРСР спритна сусідка загарбати мастак, а от розплачуватися за шкоду і не думає…
Але Москва сльозам не вірить і милості від неї годі чекати. На жаль, Україні самій доведеться розхльобувати пійло, заколочене в спільному казані.
Микола Шмигін,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
