Міліцейська фуражка – із соломи

Філімон КОВАЛЬЧУК з онукою Наталею

У розмові Філімон Григорович згадує приказку: біда навчить. Його вона багато чому навчила. Інвалідом став у два роки – в дитинстві травмував ноги. До 12 літ пересувався на милицях. Коли підріс, біда змусила ходити самостійно. 
– Щоб у війну не померти від голоду, я ще у вісім років навчився в’язати светри, – розповідає він. – Мені наші односельчани замовляли. За тиждень зв’язував светра, і за роботу мені давали півтора пуда жита або пуд пшениці. На ручних жорнах мололи те зерно. А мама пекла коржі. Так пережили війну. І батька мого біда навчила. Ще в перші дні війни він потрапив у полон. Пройшов гітлерівські концтабори. Там були різні спеціалісти, і якось він побачив, як полонені плетуть вироби із соломи, і також перейняв це ремесло. То, може, завдяки цьому і вижив. Бо німці за плетені солом’яні корзинки давали харч.
Коли батько повернувся додому, то навчив сина плести великодні кошики та жіночі сумочки. Мама продавала їх на базарі по п’ять рублів. А після її смерті хлопець зумів і тісто місити, і хліб пекти.
У школі Філімон Ковальчук був відмінником. Але найбільше школяреві подобалося малювання. Тому після закінчення семирічки відправив свої роботи у Львівське художнє училище. Його запросили на творчі іспити: рисунок, живопис і композиція. Філімон Ковальчук їх успішно склав. Став студентом художнього училища. Але його зарахували на скульптурний відділ, і хлопець забрав документи. Зараз він про це шкодує. Але в юності багато вчинків робляться просто на емоціях. Адже з часом можна було перевестися на художній відділ. Життя давало шанс, а він ним не скористався. Закінчив у Мізочі курси трактористів. 
Працював у колгоспі на різних посадах, 26 літ – завідувачем складу запчастин на тракторній бригаді. Але ніколи не переставав виготовляти вироби із соломки: капелюшки, брилі, корзини, скриньки, торбинки, вази, шкатулки. Колись на замовлення зробив із соломи міліцейську фуражку. Майстер вів у місцевій школі гурток соломоплетіння.
– Для роботи треба житню солому, – ділиться тонкощами свого ремесла Філімон Григорович. – Інша не годиться. Житня м’якша за пшеничну і має довше стебло. Добре обмолочена може зберігатися і десять літ. Ріжу солому від колінця до колінця. Згодом хвилин на десять намочую у теплій воді, бо після того дуже добре плести. А якщо суха, то буде ламатися. Плету кіску. Щоб вийшов солом’яний бриль, її потрібно 12 метрів.
Вправними рухами майстер показує, як це робиться. І звичайна солома на наших очах перетворюється на красивий виріб.
А ще дід Філько пасічник. Це не данина політичній моді. Вже літ двадцять п’ять, як він займається бджолами. 
– Грубки та печі почав мурувати, коли пішов на пенсію, – розповідає цей енергійний дідусь. – Думаю, що ж сидіти без діла. Одному зробив, другому – і стали люди кликати. І в 75 літ я роботи не боюся.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО  

• Нравится
•