Як отець Михайло у церкві кукурікав…
Чи можна у святому храмі під час молитви кукурікати? На це доволі абсурдне запитання, звичайно ж, відповідь однозначна – ні! Проте у спогадах уродженця села Мирогоща Дубенського району всесвітньо відомого археолога Юрія Шумовського я натрапив на цікавий факт, коли у церкві по-справжньому кукурікали. І робив це не хто-небудь, а сам священик. До того ж, прихожани хоч і були подивовані, але компліментів на адресу батюшки не шкодували.
Отож, як згадує Юрій Федорович Шумовський, працюючи у 1941-му році у Рівненському історико-краєзнавчому музеї та будучи магістром богослов’я, він часто заходив до Свято-Успенської церкви на Омелянах у Рівному. Цей храм вважався старовинним ще з часів Богдана Хмельницького, а службу Божу у ньому правив отець Михайло Носаль, близький друг Шумовського. Священик був дуже худий, високий, мав вузеньку козячу борідку... Був також неабиякий добряга-чоловік і любив народ по-батьківськи. Якось він казав проповідь про апостолів Петра і Павла (відбувалося це на Петро-Павлівське свято), картинно пояснював їх життя, навчання і смерть: „Знаєте, дорогенькі, коли Христос, слухаючи запевнення апостола Петра у його вірній любові до Нього, сказав, що півень не встигне проспівати втретє, як Петро відречеться від Христа, апостол з обуренням заперечив: мовляв, такого ніколи не станеться. І ось коли вели Христа, хтось помітив Петра і запитав у нього, чи він, часом, не був серед учнів, на що апостол відповів: „Не знаю Його”.
І як він казав це, неподалік почулося кукурікання. Отець Михайло у цю мить зробив паузу, набрав у груди повітря, і замість того, щоб продовжити розповідь, несподівано для присутніх на повен голос „проспівав півнем”: „Ку-ку-рі-ку-у!..” Потім ще раз, ще... Слухаючи батюшку, я не міг стриматися від подиву та сміху (внутрішнього, звичайно). Подібне відчуття було і в прихожан, але, до їх честі, жоден не засміявся, не пирхнув, а сприйняв усе, як належить.
Пізніше при нагоді я запитав у Носаля, чому він так вчинив? Міг же просто сказати: „Тричі проспівав півень”. Тоді Михайло щиро зізнався: він настільки перейнявся проповіддю, настільки правдиво хотів передати зображувальне дійство, що й не помітив, як з людського образу перейшов у півнячий.
Що стосується Михайла Носаля, то він не тільки у духовній сфері був оригінальним. Знаємо його і як одного з найвідоміших травознавців України. Зокрема, будучи настоятелем Свято-Успенської церкви, він співпрацював з краєзнавчим музеєм як ботанік та спеціаліст із лікарських рослин. Написав величезну книгу про цілющі властивості волинської флори.
Цікаво, що Іван Носаль продовжив справу батька, і його книга „Від людини – до рослини” стала своєрідним бестселером не тільки в Україні, але й у цілій Європі.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
