На Пречисту під селом Навіз 1939-го року українці стріляли в українців у Польській і Червоній арміях
Підпис відсутній
Дружба з Гітлером, скріплена кров’ю
На початку квітня 1939-го німецький генеральний штаб завершив розробку плану війни з Польщею під назвою “Вайс”. Сімдесят літ тому гітлерівська Німеччина розпочала Другу світову війну, кинувши на Річ Посполиту 62 дивізії. Польське військо мало 24, а у ході мобілізації вдалося сформувати ще 15 піхотних. Союзники Польщі, Англія та Франція, обіцяли допомогу, і 3 вересня оголосили Німеччині війну, але вона отримала назву “дивна”. Ніяких бойових дій армії цих держав не вели.
У польському війську проти сил вермахту воювали, за різними оцінками, від 150 до 200 тисяч українців. Більшість з них сумлінно виконали свій військовий обов’язок, чимало вояків віддали життя.
У боях з німцями українці у складі польського війська боронили Львів, який 12 вересня був атакований вермахтом. Запекла битва і облога міста тривали до 21 вересня. 19 вересня радянський танковий підрозділ, що вступав на східну околицю Львова, був атакований військами вермахту. У ході перестрілки загинуло три німецькі солдати і чотири червоноармійці. 22 вересня командувач 15-тисячним польським гарнізоном у Львові генерал Лянгнер підписав акт про здачу міста Червоній Армії без бою.
Усього під час вересневих боїв проти гітлерівців смертю хоробрих полягло, за мінімальними підрахунками, 7800 українців. Уже 8 вересня німецькі танки підступили до Варшави, що оборонялася до 27 вересня. Почалася евакуація центральних польських установ зі столиці. 11 вересня керівники Польщі прибули до Кременця, а вночі німецька авіація бомбардувала це місто. Звідти найвищі польські урядовці виїхали в Румунію.
В середині вересня 1939-го, коли німці майже розгромили польську армію, з військ Київського особливого військового округу було створено Український фронт, який очолив командарм Степан Тимошенко. Основну частину особового складу становили українці.
У ноті уряду СРСР з приводу початку бойових дій проти Польщі сказано: “Радянський уряд не може байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. З огляду на такі обставини радянський уряд віддав наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусі”.
О 5.40 ранку 17 вересня війська Українського фронту вступили на західноукраїнські землі. Відбулось кілька сутичок на прикордонних заставах. У той же день головнокомандувач Едвард Ридз-Смігли видав наказ, у якому говорилося: “З більшовиками не битися, хіба що у разі нападу з їхнього боку або спроби роззброєння частин”. Зафіксовано лише 40 випадків незначних боїв і збройних сутичок польських військ з Червоною Армією.
Відомо, що радянські війська вели бойові дії з окремими польськими загонами, які намагалися пробитися до кордонів Румунії та Угорщини. Ці операції Червона Армія проводила у взаємодії з частинами вермахту. В районі Журавинець радянські війська спільно з німцями розбили 4-тисячну кінну групу польських військ, що намагалася перейти кордон з Угорщиною. Цей удар став справжнім торжеством “дружби, скріпленої кров’ю”, як трохи пізніше, у грудні 1939 року, оцінив Сталін спільні радянсько-німецькі бойові дії проти Польської держави.
Комісар Койшман хотів миру, а його закололи багнетами
Волинські історики-краєзнавці, активісти пошуково-дослідницької організації “Сумління” Геннадій Гулько та Ігор Пасюк досліджують хід бойових дій на Волині під час радянсько-польського збройного конфлікту у вересні 1939-го. Вони оприлюднили невідомий факт – найкривавіший бій між радянськими та польськими військами 21 вересня 1939-го року між селами Навіз та Боровичі на межі нинішнього Рожищенського та Маневицького районів.
З опублікованих архівних джерел відомо, що німецькі війська вже у середині вересня 1939-го підійшли до околиць Володимира, Устилуга та Любомля. А їхні літаки бомбили Луцьк, в якому стояв 9-тисячний гарнізон жовнірів та 12-ий панцерний батальйон новітніх французьких танків R-35. Виконуючи умови пакту Молотова-Ріббентропа, Червона Армія перейшла кордон. Розпочався “визвольний похід”. Радянським військам протистояли розташовані у містах гарнізони та підрозділи корпусу охорони прикордоння. На Волинь наступала 5-та армія під командуванням комдива Івана Совєтнікова. Вже 17 вересня Червона Армія зайняла Рівне та Дубно. Наступного дня 36-та танкова бригада, яка нараховувала 200 танків Т-26, вирушила у напрямку Луцька. До вечора 18 вересня вона зайняла місто. За спогадами старожилів, червоноармійців зустрічали квітами, пригощали яблуками. Більшість волинян вірили – прийшли визволителі. У Луцьку без серйозного опору здалися в полон 8 тисяч польських солдатів та тисяча офіцерів.
– За офіційними архівними даними, за весь період бойових дій Українського фронту проти польських військ загинуло 510 радянських солдатів та офіцерів, – розповідає Геннадій Гулько. – А під Боровичами – 99 бійців та командирів.
– Нам вдалося з’ясувати подробиці цього бою, – продовжує Ігор Пасюк. – 21 вересня один з підрозділів 36-ї танкової бригади у складі трьох танків рухався по грунтовій дорозі через Рожище, Сокіл, Навіз на містечко Колки. Командував цією групою комісар Овдій Аронович Койшман. Він у кожному населеному пункті виступав перед волинянами, які з квітами радісно вітали червоноармійців. Опівдні колона танків зупинилася в селі Навіз. Тут відбувся короткий мітинг. Танковий підрозділ вирушив у напрямку села Боровичі. На півдорозі він зіткнувся з однією з частин польських військ, які зайняли оборону на висотці. Комісар Койшман на одному танку з білим прапорцем під’їхав до поляків і запропонував здатися, пояснивши, що відступати їм нікуди.
Радянські воїни гинули від своїх же снарядів
За спогадами очевидців, солдати вже нібито погодилися скласти зброю. Несподівано з хуторів з боку села Боровичі прозвучала кулеметна черга по польських позиціях. Знервовані поляки недовго думали – комісара Койшмана підняли на штики, закололи багнетами, а танк підпалили. Досі не вдалося з’ясувати, хто спровокував цей конфлікт. За однією з версій, стріляв якийсь мешканець села Боровичі. Але виникає запитання, де він міг взяти кулемета? Хіба що десь підібрав у тому хаосі, коли поляки втікали від німців. У відповідь на такі дії розпочався жорстокий бій, який тривав майже добу. Розмовляючи з різними людьми, ми намагалися встановити повну картину цього безглуздого кровопролиття.
Житель села Навіз Яким Матвійчук того дня пас гусей і все бачив:
– Частина польського війська відступила у ліс. Червоноармійці кинулися їх переслідувати. Наздогнали поляків коло озера Святе, між Грузятином і Навозом, і там їх також багато поклали.
Противники навіть ходили в рукопашну атаку, адже багато вбитих лежали перед селом. Радянські війська викликали з Рожища та Луцька підкріплення. Лише наступного дня після запеклого бою рештки поляків здалися в полон, і їх погнали на Маневичі.
Цікаву деталь розповів житель села Сокіл Микола Лаврентійович Сасовський, який тоді був 15-літнім хлопчаком. Коли зав’язався бій, радянській артилерії дали неправильні координати, і червоноармійці гинули від своїх же снарядів.
Зараз важко сказати, скільки людських життів обірвалося на тому полі. У роки Другої світової були мільйони жертв, а ці – одні з перших. Хоронили вбитих поляків місцеві жителі. За словами мешканки села Навіз Лідії Клімішиної, те поле бою за всі роки радянської влади тільки один раз переорали. Вона тоді очолювала місцевий колгосп. Якось проїжджав через їхнє господарство перший секретар обкому партії Леонід Палажченко і побачив цілинне поле. Змусив виорати. Тоді на ньому знайшли ящики з патронами і снаряди. Після цього трактористи стали відмовлятися їхати на поле.
Разом з краєзнавцями йдемо по землі, щедро политій кров’ю радянських і польських воїнів. Ніщо не нагадує про ту війну: теплий осінній день, світить сонце, співають пташки, можливо, такий був і у 1939-му. Намагаюся уявити події 70-річної давнини. На думку спадає три слова: біль, кров і смерть. Єдине можна впевнено сказати: і в одному, і в іншому війську були українці, які вбивали одне одного.
На околиці села Навіз – братська могила польських солдатів. Старожили розповідають, що в ній поховано понад сорок людей. Ще одна – під Боровицькою горою, там лежить понад 15 жовнірів. Скільки в третій могилі, невідомо. Не вдалося встановити жодного прізвища загиблих польських жовнірів. І ніхто не може точно сказати, скільки їх лежить на цьому волинському полі. Місцеві жителі підказали ще одну важливу деталь – десь є і четверта могила, тільки її потрібно відшукати.
– Червоноармійців разом з комісаром Койшманом поховали у великій братській могилі в селі Сокіл, – пригадує Іван Мефодійович Козлюк. – Викопали велику яму і клали вбитих рядами. Трун не робили. Покладуть ряд, накриють дошками та брезентом – і на них ще один ряд солдатів.
– У цій могилі 99 радянських бійців, які загинули на Другу пречисту, 21 вересня 1939-го, – пояснює Геннадій Гулько. – Але на пам’ятнику, який встановлено у 1958 році, написано, що це монумент воїнам-визволителям та односельчанам, які загинули у роки Вітчизняної війни. Загалом тут поховано 314 людей, але відомі прізвища лише 70 осіб. Заради історичної справедливості необхідно внести зміни у написи на пам’ятнику та продовжити пошукову роботу для встановлення всіх прізвищ загиблих червоноармійців.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
P.S. З ініціативи пошуково-дослідницької організації “Сумління” на місці бою під селом Навіз на могилах загиблих воїнів побував Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Томаш Янік. З представниками місцевої влади досягнуто домовленості про впорядкування третьої могили, яка знаходиться на пасовиську. 22 вересня заплановано провести поминальну службу на місці поховання польських жовнірів.
| Comments: |
