«У вас – сім’ї, а у мене – телички та бички»
Софія ШИНКАРУК користі з худоби не має
Образ “залізної баби”, який малювала в уяві, не співпав із жінкою, яку побачила. Маленька, худорлява 70-річна бабця із блаженною усмішкою на вустах (у молодості, певно, була красунею). Її мати померла 20 років тому, з тих пір живе одна. Хатка, з якої ведеться рід Шинкаруків з діда-прадіда, маленька, але знадвору чепурненька, після ремонту. Цивілізація так і не торкнулася цього двору: тут немає ані світла, ані газу. Натомість є корівки, телички і навіть бички – всього 11 штук. З того, як оповідає Софія Дмитрівна про свою домашню живність, одразу зрозуміло, що тварини для неї справжні члени родини.
– А корови мене дуже люблять, особливо телички молоденькі, – розказує. – Прийдуть, лижуть руки, лице. І шиї наставляють, як котики, аби почухала.
Ніякої користі вона зі своєї худобини не має. Бо “молока хіба кружку собі надою”, а про те, щоб здати на м’ясо, навіть мови нема – шкода. Корівки з бичками самі собі плодяться і розмножуються, телятка ссуть молоко, коли і скільки схочуть. Залізна Баба влітку свою череду пасе, зимою годує, а у міжсезоння чекає, аби хтось прийшов і купив яку теличку “на годівлю”. Інакше ніколи не погодиться позбутися своїх Козуль, Тужусьок, Зорянок та Мальвінок. На запитання, навіщо ж стільки худоби, відповідає: “От у вас – сім’ї, а у мене – корівки”.
Софія Дмитрівна одна-однісінька. Колись, будучи молоденькою, працювала у колгоспі, доглядала худобу-молодняк. Згадує, як перед Пречистою її сильний дощ змочив: на ногах гумові чоботи, сховатися та посушитися не було де, тож змерзла так, що попала у лікарню. Ледве з того світу витягнули, але на все життя має болячку і є інвалідом другої групи.
– Ой, я ж, як той горох при дорозі: хто йде, той скубне, – каже із сумом Софія Дмитрівна. – Я б і рада курочок завести, так цигани крадуть. Дрова треба в хаті ховати, бо тягнуть з двору все, що лежить. Знають, що я одна, беззахисна. Навіть он сливи обірвали всенькі.
Сіно своїм корівкам вона тепер купує. Раніше, розказує, заготовляла, наймала людей. Але після останньої невдачі, коли воно через дощі просто на полі зогнило (майже два причепи пропало), більше не ризикує. Краще копійку до копійки з пенсії поскладає. Взагалі, Софія Дмитрівна майже все купує. У магазині – хліб, булочки та інколи масло, у людей – картоплю, бо “пастух не робітник”, сапати-обробляти нема кому.
…В обідню пору вона приганяє свою худібку додому. Тут як тут собаки крутяться. Десь беруться, щенят приводять, до “мукаючого” гурту пристають. Живуть дружно, ба, навіть поміч є.
– Що це пес робить? – дивуюся, побачивши, як собака біля лежачої телички крутиться та все ніби винюхує її.
– Та кліщі видирає. О, такий молодець, всю худобину чистить. Корівки до нього в чергу стають!
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
