Вишиті ікони дарує храмам
Майя БУБАЛО зі своєю вишитою іконою
Та не тільки на виставці можна побачити її роботи. Майя дарує їх довколишнім православним храмам. Її рукотворна ікона “Воскресіння Господнє” з’явилась і в недавно збудованій церкві В’язівного Любешівськго району – села, де мешкає дівчина. Вона особлива у її доробку – найбільша за розміром від усіх попередніх (90 на 140 сантиметрів!), і вишивала дівчина її майже півроку, з лютого по червень. Працювала здебільшого вечорами, бо вдень має чимало інших клопотів: незважаючи на прив’язаність до візка, Майя допомагає батькам вести домашнє господарство, має багато друзів у селі.
– Я дуже рухлива, – каже вона про себе, – і зовсім не безпорадна, як може комусь видатися, побачивши мене в інвалідному візку. Крім вишивання і плетива, дуже люблю квіти. Біля хати облаштувала клумбу, де сама їх вирощую. Найбільше подобаються тюльпани. Торік мала їх близько п’ятисот кущів різних сортів. Насіння виписую поштою, а поради, як їх вирощувати, черпаю у газеті “Сільський вісник”.
– Ікони вишивати хто порадив?
– Сама. Захотілося, крім простеньких візерунків, щось вишити складніше – картину, наприклад. Вирішила почати з ікони. Це мене так захопило, що тепер нічого іншого вже вишивати не хочеться. Але таких великих, мабуть, уже не робитиму. Схеми майбутніх вишивок беру здебільшого з журналів або надсилає мені з львівського музею вишитих ікон його організатор отець Дмитро Блажійовський (йому уже 90 років, але він ще й досі сам їх вишиває). Малюнок цієї ікони саме від нього. Правда, я її збільшила майже вдвічі, а перед тим точну копію Блажійовського вишила й подарувала церкві села Воля-Любешівська, звідки родом моя мама.
Майя – оптимістка за вдачею, не любить сумувати. Диву даєшся, знаючи, що майже два десятки років пересувається на інвалідному візку. Захворіла у п’ятому класі, зробили операцію на хребті, після якої злягла зовсім. Місцеві лікарі вже й не знали, від чого і чим лікувати, а повезти дівчинку до спеціалістів хоча б до Києва у батьків не було змоги. Так і лишилася б, очевидно, нерухомою, якби не взялася за себе сама – після наполегливих занять оздоровчою гімнастикою не тільки підвелася з постелі, а й ходити потроху стала. Дівчина, як уже було сказано, має багато друзів, і один з них, Юра, також інвалід і теж має золоті руки, витинає з дерева різноманітні вироби. До речі, різьблені рамки до Майїних ікон саме він і виготовляє. Ось такий творчий тандем вималювався у невеличкому поліському селі.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
