Кавуни теребовлянські не гірші від херсонських
Півтора гектара поля відвів цього року під кавуни фермер із села Деренівки Теребовлянського району на Тернопільщині Богдан Гарига. Зараз на його землі дозріває понад десять сортів смугастої ягоди. Всупереч розхожій думці про те, що вирощування південних рослин у нашій кліматичній зоні – справа неперспективна, теребовлянські кавуни сягають рекордних розмірів і ваги, а за смаком нічим не відрізняються від херсонських. Крім них, Богдан Гарига з дружиною Мариною вирощує теплолюбні дині, помідори, перець, баклажани, ротунду.Дощів не було з 28 червня
Такі великі площі південної екзотики мені довелося бачити ще у дитинстві на Одещині. Баштани, плантації помідорів і перцю вразили тоді уяву на все життя. Тепер на Теребовлянщині побачила таку розкіш вдруге. Плоди на акуратних ділянках зараз наливаються соком, червоніють, жовтіють і наче припрошують, щоб їх скуштували. А найбільше диво тут, звичайно, кавуни.
Подружжя Гариг вирощує їх уже п’ятий рік. Взялися за це першими на Тернопіллі, і досі не мають конкурентів. Не раз приїжджали до деренівських фермерів колеги з інших районів, чудувалися баштаном, просили поділитися досвідом вирощування кавунів і динь, однак самі їх так і не наважилися садити. “Марудна справа”, – пояснювали.
Гариги кажуть, що мали клопіт з нюансами догляду за баштанними культурами три роки. То те не вдавалося, то інше. А на четвертий рік Рубікон із технологічними складнощами таки перейшли – урожай видався на славу.
– Садимо кавуни після 20 травня, коли земля добре прогріється, – розповів Богдан Гарига. – У вирощуванні є своя специфіка. Насамперед потрібна хороша розсада. Перш ніж її висадити, кладемо на землю крапельну стрічку, на яку настеляємо чорну плівку шириною 70 сантиметрів. У ній робимо прорізи, в які і садимо розсаду. Це все ручна робота, наші робітниці працюють за допомогою сап. Розмотують кілометри плівки по полю.
Але найбільшим цьогорічним клопотом фермера стала засуха. Дощів над Деренівкою не було з 28 червня! А торік у цю пору помідори і перець гнили від вологи, була втрачена велика частина врожаю. Ото погода чудить…
Найбільший кавун – вагою 17 кілограмів!
У день, коли я відвідала Деренівку, зранку нарешті задощило. Але цього вологого щастя вистачило ненадовго – за півгодини дощ припинився. Якби крапотіло далі, на фермерські плантації я б не потрапила – ґрунтова дорога одразу “пливе”. Але сонце та вітер миттєво висушили землю, і Богдан Гарига повіз мене на оглядини своїх плантацій.
Усі рослини фермер плекає на відкритому ґрунті. Допомагають доглядати за насадженнями землячки пана Богдана – десять жінок.
– Теплиці, звичайно, вигідна справа, але на початках витратна, – розмірковує Богдан Гарига. – Кредити зараз дають на таких умовах, що краще нічого не робити, ніж зв’язуватися з банком. У мене рентабельність 20 відсотків, а кредит – 30 % річних. Моя додаткова вартість створюється лише два місяці на рік, а не цілорічно, як у ковбасному цеху чи на хлібопекарні, тому зрозуміло, що кредити мені не по кишені. Ще з попередніми не розрахувався.
За півтора кілометра від асфальтної дороги – розмай овочів. Чисті, доглянуті плантації рясніють перцем і ротундою, а під помідорами кущі аж вгинаються. З-поміж томатів різного розміру і відтінків найдивовижніші – перцевидні.
Кавуни на баштані милують око. Середня вага “смугастиків” – 6-7 кілограмів, а якось на полі визрів рекордсмен вагою 17 кілограмів!
– Кавуни можна куштувати вже на початку серпня, але остаточно зрілими вони стають у середині-наприкінці місяця, – пояснює Богдан Гарига. – Якщо є достатньо сонця і вологи, то 3-4-кілограмовий кавун набирає щодня до півкілограма ваги. За п’ять років я перепробував зо три десятка сортів. Зараз, крім високопродуктивних, на баштані ростуть також триплоїдні кавуни – ягоди без насіння всередині. Є сорт “Ханіхарт” із жовтою м’якоттю. Найліпше ж родить у нас “Романза”. Цього року спробував також садити кавун на підщепі – на гарбузові. Такий метод давно практикують у Греції, Іспанії. Висадка на підщепі дозволяє уникнути фузаріозу – кореневої гнилі. Правда, така розсада кавуна значно дорожча від звичайної. На гектар потрібно дві тисячі рослин, а це – дві тисячі євро. Урожай має бути щонайменше 20 тонн з гектара, щоб повернути вкладені кошти при нинішній оптовій ціні одна гривня за кілограм кавуна. Взагалі ж урожай вважається добрим, коли є 40-50 центнерів з гектара. Для цього треба і у землю вкластися відповідно. Велике значення мають добрива. Без нітратів, яких усі бояться, плоди рости не будуть. Але ми хімією не зловживаємо. Купуємо насіння, засоби захисту рослин у сучасних фірмах, які мають сертифікати якості на продукцію. У сезон зразки своїх овочів, ягід веземо на перевірку до обласної СЕС. Лише пройшовши через горнило численних аналізів, можемо торгувати…
На теплолюбні рослини надихнула Одещина
Як кожен український фермер, Богдан Гарига з родиною пройшов свою непросту дорогу до відносного добробуту.
– Ми починали у 1995 році з того, що взялися обробляти 20 соток, які належали Богдановому батькові, – каже Марина Гарига, дружина пана Богдана. – Тоді саме почалося розпаювання земель. У Деренівці серед тих, хто взяв перші п’ять паїв, була наша сім’я. Тоді це був прецедент на всю Україну. Починали з нуля. Всіляко пробували – сіяли буряки, садили кукурудзу, картоплю. Грошей не вистачало, тож їздили на Одещину на заробітки – збирали виноград, помідори. Придивлялися, запитували, як їх вирощують, і, порадившись, вирішили спробувати посадити помідори у нашому районі. Два роки працювали на землі самі, потім запросили на роботу жінок з Деренівки. Допомагають нам змалечку і діти – 20-річний Степан, який нині навчається у Київському національному університеті внутрішніх справ, 14-річний Семен і 12-річний Роман – студенти Теребовлянської гімназії. Молодші заробили собі на овочах скутер…
Орендуючи до десяти гектарів землі, Богдан Гарига все ж не може похвалитися великими статками.
– Навпаки, не знаю, як вилізти з боргів, – поскаржився чоловік. – Затрати удвічі більші, ніж торік, а ціна на овочі не піднялася. Мішок добрив минулого року коштував 250 гривень, цього року – 450. Робітники ж вимагають підвищення зарплати: хочуть уже 70 гривень на день, а не 50. Отож, більшу частину зароблених коштів ми вкладаємо у насіння, добрива, оплату праці. Купуємо все необхідне лише у закордонного виробника – наше, українське, дуже програє іноземному у якості. Найкраще насіння, як переконалися, голландське і американське. А від держави підтримка мінімальна. Цього року ледве випросив у районі пільговий кредит. Хотів 100 тисяч гривень, а дали лише 27 тисяч, і то вибивав їх. Так що ніякий я не мільйонер, як дехто вважає…
Світлана Клос,
Тернопільська область
| Comments: |
