Женила мати сина,
– Дитиночко моя, хай тебе благословить Бог. І ніколи, чуєш, ніколи не поступай так зі своїми дітьми, як поступила я, – ледве прошептала пересохлими й запалими губами стара Ганя. Хотіла взяти внуку за руку, але так і не змогла її підняти. Світлана нахилилася й поцілувала бабусю, яку і не знала.
– Мамо, після весілля я Вас заберу. Потерпіть ще трішки, – слідом за Світланою до ліжка хворої Ганни підійшла Неля, її невістка, і поцілувала заледве притомну свекруху. І в тої у вицвілих сірих очах заблищали сльози...
***
Неля на все життя запам’ятала, як благословляла її на сімейне життя мати Анатолія Ганна, але зла на неї не тримає. Здається, вона за все спокутувала ще при житті. То, певно, пожинаємо лише те, що засіємо. Та хто про це думає, коли у нього все добре, коли здоров’я переповнює тіло, коли біда не стоїть на порозі. Спогади й роздуми не полишали жінку цілу дорогу, коли поверталася до міста із того села й хати, які навіяли сум.
***
Неля закінчила школу у повоєнні роки, і хоч як важко не було її мамі-вдові, проте наполягла, аби донька поступала “на вчительку”. Дуже вже хотіла, щоб її дитина не мучилася, як вона сама, біля верстата. І хай Неля не шикувала, а тоді практично усі однаково почувалися, проте мама тягнулася з останніх сил, щоб донька мала усе необхідне. Добре, що мамина сестра Вєрка усіх їх обшивала, а вже на туфлі чи чоботи якось стягувалася. Тож не дивно, що на Нелю почав задивлятися її однокурсник, та не якийсь там сільський бідака, а син інженера тієї самої текстильної фабрики, де працювала її мама Марія. Дівчина знала, що хлопець вже не до однієї залицявся в інституті, та все ж приємно було, що і на неї звернув увагу. Ох, і вмів він дівчатам голови крутити – через півроку їхнього роману Неля зрозуміла, що вагітна. Не знала, як сказати мамі. Але шила в мішку не втаїш. Довелося зізнатися. Мама замовкла десь на тиждень, а тоді запитала:
– Заміж за нього збираєшся?
– Не кличе він мене заміж, мамо...
– Що ж, тебе сама виростила, а твоїй дитині удвох тим більше ради дамо, – і пригорнула доньку до серця.
***
Неля спершу принесла мамі диплом, якому раділи, наче діти, а через два тижні й внука. І знову довелося Марії трудитися за двох, щоб втримати на своїх руках тепер уже двійко дітей. Коли Саші виповнився рік, до Нелі завітала її студентська подруга Соня, яка працювала в селі, за 50 кілометрів від міста. Вона й загітувала Нелю туди на роботу, мовляв, кімнату будеш мати, голова городину й картоплю вчителям виписує, зарплата теж добра, отож, дивись, не прогав місце. І, поміркувавши з мамою, вирішили, що, певно, їм буде легше, якщо деякий час вона попрацює у селі. Марія переконала доньку, що їй сили ще вистачить за Сашею приглянути, і почали оформляти дитину у ясельки.
***
За декілька днів до першого вересня Неля зібрала чемодани і відправилася у село. Тутешні бабусі, що сиділи на лавці, одразу звернули увагу на незнайому дівчину, яка йшла від автобусної зупинки:
– Ти диви, яка пані до нас заявилася, – почула Неля услід, йдучи до школи.
Певно, що в селі у легких шовкових платтях і туфлях на каблуку посеред будня не розходжували. Не всі й у свято могли так вдягнутися. Нелі стало якось не по собі, але не розвертатися ж і не їхати назад! Директор школи прийняв її гарно, показав кабінет біології та хімії, звернувши увагу на те, що тут ще треба буде доробити. А тоді попросив лаборантку, молоду сільську дівчину, провести Нелю Василівну до будинку, де проживають вчителі, і вручив їй ключі від кімнати.
За першу чверть Неля звикла не лише до колективу, а й знала майже усіх сільських людей. І про неї теж хороша слава пішла, бо коли ходила у поле з дітьми, які більше у вересні трудилися, ніж вчилися, то не цуралася роботи. Саме там Неля вперше й зустрілася з місцевим агрономом Анатолієм, який був старшим за неї майже на десять літ, але ще не одруженим. “Гарний хлопець, певно, не одна сільська дівка за ним сохне”, – подумала тоді Неля.
Згодом почула, що сам голова, дочка якого працювала в конторі бухгалтеркою, хоче його за зятя. Однак зустрівшись з ним десь на вулиці, завжди відчували на собі його погляд. Як почало рано суте-ніти надворі, то все частіше ніби випадково агроном з’являвся перед Нелею і пропонував провести додому. Спочатку відмовлялася, та подумала: а чому б і ні? Коли в колгоспі впоралися з роботою, Анатолій чи не щодня став зустрічати Нелю неподалік школи і проводити додому. А якось ближче до Нового року, коли надворі добряче припікав мороз, напросився на чай. Зайшовши в кімнату, був вражений, як гарно і затишно у Нелі. Що, що, а затишок і порядок у неї були завжди – і у міській квартирі, і у сільській кімнаті. Ось тоді, розговорившись про все на світі, вона вперше розповіла хлопцеві про свого сина Сашка. Той трохи здивувався, що у вчительки є дитина, але не знітився і не злякався. Почувши, що на Новий рік Неля їде додому, трохи невпевнено запитав, чи не хотіла б вона познайомити його з мамою і Сашком. Неля почервоніла і, нахилившись біля столика, щоб приготувати чай, тихо мовила:
– Якщо ти справді хочеш, то чому не познайомити... – й тут же відчула, як Анатолій своїми міцними руками обхопив її за талію...
***
Нелиній мамі Толик сподобався, особливо тим, що знайшов підхід до її маленького внука. Вона одразу сказала доньці:
– За таким чоловіком горя не знатимеш.
Та не знала Марія, що у зятевої матері зовсім інші плани. Ганна, яка народила сина уже немолодою, давно пишалася, що породичається з головою, і вже всю душу проїла сину за Оксану, аби засилав до неї сватів. А той хоч і залицявся часом до дівчини, та сватати не спішив. Коли Ганна довідалася, де і з ким він зустрічав Новий рік, то геть звар’ювала, ладна була тої миті роздерти “городську” вчительку. Але син як відрізав:
– З ким мені жити, сам розберуся.
Навесні вперше запросив Нелю додому. Ганна за кривою посмішкою ледь стримувала лють. А згодом сказала, що їй треба провідати тітку Варку. Анатолій тоді встав з-за столу і запитав:
– Мамо, ми з Нелею розписатися хочемо. Ти нас благословиш?
– Сину, хай її сира земля-матінка благословляє, а не я. Тебе благословлю, але не з нею, – і вийшла з хати.
Неля заклякла й не могла вимовити слова. Анатолій побілів і теж – ні пари з уст.
Через місяць вони розписалися, і він перейшов жити у вчительську кімнатку до Нелі, пообіцявши, що за два-три роки зведе свою хату. Коли Неля забрала Сашка до себе, то не раз чула від людей, як проклинає мати Толика, її та дитину. Певно, що стосунки з матір’ю позначилися й на синові, бо той все частіше почав приходити додому напідпитку, роздратований. А якось Соня, Нелина подруга, сказала:
– Не дасть вам та стара жити, ой, не дасть. Мені казали, що десь по бабах ходить, щоб навернути Толика до Оксани. А твого Сашу байстрюком називає.
Неля дочекалася кінця навчального року й написала заяву на звільнення. Злякалася за сина, аби люта свекруха не зробила чого її дитині. Толик вмовляв не їхати до міста, але за нею не рушив. І тут Неля зрозуміла, що знову вагітна. Поплакала, але дитину залишила. Толик час від часу приїжджав до неї якийсь змучений, навіть пообіцяв залишитися, коли народиться дитина. Та марно. Поява на світ Світланки нічого не змінила. Він залишився у селі і все рідше став навідуватися до сім’ї. А тут якось Соня прислала листа, де повідомила, що Толик живе з Оксаною, і його мати ходить, як пава – радіє, що стала свахою самого голови. Та Анатолій з пакунком знову з’явився у Нелі. Вона ж попросила, щоб він більше до них не їздив. Чоловік впав на коліна і почав клястися, що любить її, але заплутався у цьому житті. Однак Неля нічого уже не чула – опритомніла на ліжку, де біля неї сиділа мама й перелякано лупав оченятами Саша.
***
Найкращим бальзамом для її зболеної душі були діти. І коли вже, здавалося, рана загоїлася, як грім посеред ясного неба звалилася звістка: помер Анатолій. Пересилила біль і гордість, й таки поїхала на похорон. Ганна побивалася над тілом сина і все просила прощення, а Оксана для годиться пустила сльозу, коли прощалися, а то все стояла біля труни, як чужа. Соня, запросивши Нелю до себе, розповіла, що Оксана хоч і жила з Анатолієм, та загуляла з тутешнім хлопцем, який у місті таксистом працював. У селі шепчуться, що Толик чогось випив. Тому стара Ганна, знаючи, що змарнувала синові долю, так побивається ...
***
Неля догляділа свою маму і похоронила, одружила сина, діждала внука. А ось тепер і доньку заміж віддає. Довго терзала себе, і все-таки вирішила, що треба дитині й бабусю на весілля запросити. Отож попросила Миколу, з яким вже довгий час знаються (Неля все відкладала заміжжя до того часу, поки дітей не одружить), щоб завіз їх до баби Ганни. У селі довідалася (Соня, її подруга, яка завжди всі новини розповідала, теж звідси виїхала), що лежить баба Ганна й не встає, сусіди їсти носять, а Оксана й носа не покаже. “Мо, тепер стара кається, та вже нічого й нікого не повернеш”, – бідкалася й тітка Варка, яка зустріла їх неподалік Ганниної облупленої оселі.
Неля переступила поріг цієї колись доглянутої хати, і туман застелив очі, коли глянула на висохлу постарілу Ганну. А Світланка підійшла й вклонилася бабусі, ледь стримуючи сльози:
– Бабуню, приїхала Вас на весілля просити.
Ганна розплакалася:
– Простіть мене, діти, за все простіть...
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
