Рейх і Кремль – провокатори Другої світової війни
1 вересня виповнюється 70 років від початку Другої світової війни, адже традиційно саме цей день 1939 року, коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу, вважається початком найжахливішої і найтрагічнішої війни в історії людства. Навколо тих воєнних подій зараз ведеться чимало дискусій, у яких є зацікавлені і незацікавлені сторони. Бо не всю правду про ту війну ми знаємо, особливо громадяни пострадянських країн. Нам відомо те, що було вигідно для Кремля, який подає себе (колишній Союз) у цій війні визволителем усіх радянських та європейських народів від нацизму. Тому саме у Москві найбільше противників перегляду сторінок історії, які закликають “не очорнювати події” тих далеких, проте ніким не забутих років. Знати правду – це не очорнення, а насамперед застереження від подібного.
Сталін ініціював переділ Європи
Отже, більшість з нас звикли до традиційної подачі фактів, які переконують у тому, що лише фашисти були розпалювачами війни, аби заволодіти мало не півсвітом. Більше того, Німеччина після підписання мирного договору з СРСР підступно напала на нас у 1941 році. І лише після розпаду Союзу все частіше стали з’являтися й інші факти: немалу роль у початку Другої світової війни відіграв і сам Радянський Союз, а точніше, Сталін та його команда. Що далі, то все більше доказів цьому, хоча і європейські, і українські спеціалісти, які вивчають дану тему, донині не можуть допроситися, аби росіяни розкрили архіви Радянського Союзу стосовно його планів на Європу, а також мобілізаційні документи тих часів.
Те, що Гітлер виношував задуми про завоювання європейських держав і перекроєння світової карти – беззаперечна істина. Зрештою та політика, яку вели європейські держави, і навіть світова економічна криза сприяли його задумам. Мюнхенська угода, підписана Великобританією, Францією, Італією та Німеччиною 30 вересня 1938 року, коли Чехословаччину “подарували” Гітлеру, – яскравий тому доказ. Для того, щоб розгорнути широку військову кампанію проти європейських країн, для Гітлера було дуже важливо заручитися підтримкою Радянського Союзу, аби бути впевненим, що совєти не підуть на нього зі Сходу. Недарма він напередодні військових дій змінив риторику щодо “радянського жидо-комунізму”, яка раніше завжди була присутня у його виступах. Тим більше, йому було відомо, що Москва веде переговори з Францією та Англією про підписання спільного договору.
Але у Сталіна й комуністів теж були свої плани. І не менш далекоглядні, як у Гітлера та нацистів. Насамперед це випливає з виступу “вождя народів” на Політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року за чотири дні до підписання відомого пакту Ріббентропа-Молотова: “Західна Європа буде переживати серйозні хвилювання і безпорядки. У цих умовах у нас є великі шанси залишитися збоку від конфлікту, і ми можемо розраховувати на вступ у війну в сприятливий для нас момент... Досвід останніх 20 років показав, що у мирні часи неможливо підтримувати комуністичний рух у Європі у силі достатній, щоб партія більшовиків змогла захопити владу. Диктатура партії стане можливою тільки за умов великої війни. Наш вибір зрозумілий. Ми мусимо прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати англо-французькі делегації додому. Нашою безпосередньою перевагою буде повалення Польщі аж до самої Варшави, включно з українською Галичиною”. Тобто Сталін, сподіваючись на підписання мирного договору, намагався дочекатися, коли Європа буде виснажена війною, аби завдати свій удар і отримати перемогу над Європою. Апетити у комуністів були ого-го! Недарма, як відмітив відомий історик Кульчицький, на гербі Союзу красувалася уся земна куля! Але ще до цього наступу Сталін передбачив, як хитрим шляхом і набагато раніше можна прибрати до своїх рук чималу територію інших держав.
Тому не дивно, що навесні 1939 року Кремль припинив усілякі переговори з англійцями та французами, і Сталін звільнив з посади народного комісара закордонних справ СРСР Литвинова, який їх ініціював та курував. Це стало сигналом німецькій стороні про готовність Союзу вести з нею діалог. Ще у березні 1939 року радянський посол Мерекалов у Німеччині (поза спиною Литвинова) дав зрозуміти колегам із міністерства закордонних справ, що у Кремлі не проти торгово-економічних зв’язків з Рейхом... Потім були інші кроки наших дипломатів, які хоч згодом на деякий час і припинилися, проте відновилися знову у середині червня.
До Рейху надійшли документи, у яких пропонувався не лише варіант відповідного договору, але й підписання спеціального протоколу, де передбачувалися інтереси обох сторін, а точніше, йшлося про перерозподіл території. І навіть наголошувалося, що договір буде укладений лише у разі підписання спеціального секретного протоколу! Тобто ініціатива про територіальний перерозподіл Східної Європи належала саме Сталіну.
Спільні паради комуністів та нацистів
До кінця літа Сталін з Гітлером домовилися, і 23 серпня 1939 року у Москві народний комісар закордонних справ СРСР Молотов та міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп підписали мирний договір про ненапад між СРСР та Третім Рейхом. А окремо секретний протокол, який тепер відомий як пакт Ріббентропа-Молотова (суть якого в історичних підручниках замовчувалася). Він складався з чотирьох пунктів і чітко вказував на переділ кордонів, тобто передбачив ті території Східної Європи, які мали відійти до складу СРСР (Естонія, Латвія, Литва, Західна Україна, Білорусь та Бессарабія). Цей договір також відкрив Німеччині шлях на Польщу, і 1 вересня війська Вермахту розпочали війну з нею. А далі Гітлер, можна сказати, блискавично захопив усю Європу. Тим часом радянські війська, маскуючись під “визволителів та захисників братського білоруського й українського народу”, рушили на Захід. Чим абсолютно обезкровили окуповану з обох боків Польщу. Гестапо і НКВС встановили співробітництво, аби разом боротися з польськими підпільниками, навіть створили для підготовки “кадрів” навчальний центр у місті Закопане. Польщі не стало: більш як 50 відсотків відійшло совєтам, решта – німцям.Тобто за два роки СРСР “прибрав” частину Польщі та Фінляндії, Західну Україну та Білорусь, Естонію, Литву, Латвію, Румунію, загарбавши і землі, і 23 мільйони населення. Комуністи разом з нацистами в кінці вересня у Бресті, Гродно, Пінську і Ковелі відсвяткували свої перемоги, провівши парад військ Вермахту і Червоної Армії! Отак два монстри поділили Європу. Тільки якщо одного засуджено Нюрнберзьким процесом, то другий ще й досі пропагує свою людиноненависницьку ідеологію. До того ж, Москва підтримувала Рейх економічно, відправляючи туди ешелон за ешелоном з необхідною сировиною й товарами.
Як відомо, 30 листопада 1939 року радянські війська перейшли і фінський кордон, аби захопити ще й тут добрий шматок території, щоб подалі відтягнути кордон від Ленінграду. Ця війна, яку історія теж замовчувала, тривала 105 днів і закінчилася підписанням договору в інтересах Радянського Союзу.
Тепер зрозуміло, чому напад німецьких військ на радянську територію став для Сталіна шоком: Гітлер його перехитрив, розпочавши війну першим. І тепер треба було ціною мільйонів людських життів відвойовувати перемогу. Якими методами з радянського боку велася війна і те, що солдати для вищого командування були просто гарматним м’ясом, писали неодноразово (за цей час близько мільйона червоноармійців, а це десять загальновійськових армій, було розстріляно “своїми”, і більшість – без суду та слідства).
Заслугу радянських воїнів і тих, хто віддав своє життя за нашу перемогу над фашизмом, ми у жодному разі не можемо нівелювати чи переглядати. Вічна їм пам’ять, але так само маємо знати й “заслуги” тих, хто на шість років перетворив Європу на м’ясорубку.
Взяття Рейхстагу й підписання договору про капітуляцію 9 травня 1945 року – це ще не кінець Другої світової війни. Вона тривала до 2 вересня 1945 року, коли Японія теж капітулювала. Там радянські воїни “відпрацьовували” перед США за отримані Кремлем східні європейські країни. Саме на другому кінці Євразії на Другій світовій війні і новому переділі світу була поставлена крапка.
З цього приводу в “Літературній Україні” один із ветеранів війни дав мудру пораду усім нам: “Історія Другої світової війни вчить, що військова експансія прикривається “турботою” про своїх співвітчизників, які проживають у сусідніх державах. Треба дуже уважно стежити і давати належну відсіч “турботам” Російської Федерації про “російськомовне населення” України, про захист російської мови (невідомо від кого). Усе це дуже нагадує передвоєнну політику Німеччини та СРСР, тому, можливо, є більш небезпечним, ніж спорудження насипу до острова Тузла та військового десанту російських солдатів біля Феодосії. Мусимо чітко усвідомити, що спочатку народу нав’язують чужу мову, а вже потім і чужу державу”.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
