Волинянин – переможець на жнивах у Білорусі
Сьогодні Україна офіційно заявляє, що за кордоном легально і нелегально працює сім мільйонів українців. Не ледарів, не п’яниць, не тих, хто хоче легкого хліба чи десь вкрасти, а трудяг, які прагнуть краще жити. Прикро, що не пригодилися їхні руки у нашій незалежній державі. А скільки такого ж працелюбного населення виїхало у ближнє зарубіжжя? Наприклад, у Білорусі в селах є цілі вулиці, де чути українську мову. Один з таких населених пунктів – Остромечево Брестського району Брестської області.
Картоплю садять і копають... двадцять хвилин
Адам та Галина Херло майже тридцять літ живуть у цьому селі. Тут у них народилося двоє синів і донька, тут уже мають і кумів та друзів, сюди переїхали працювати їхні родичі.
– Родом я з Камінь-Каширського району, дружина – з Ратнівського. Після служби в армії працював водієм. Вона закінчила училище у Луцьку і здобула спе-ціальність швачки-закрійниці. Але коли одружилися, не мали житла. Збудувати хату чи отримати квартиру на Волині у нас не було шансів, – розповідає Адам Григорович. – Тому й вирішили їхати у Брестську область, бо там сім’ям, які хочуть працювати в селі, надавали готові будинки. І довго не довелося чекати. Через рік після того, як поселилися в Остромечево, нам спорудили котедж.
Галина Олексіївна змінила фах, тепер доглядає теляток. Її чоловік працював і на автобусі, і на машині, довго возив керівника сільгосппідприємства “Остромечево” Олексія Скакуна. А коли треба було, запросто пересідав на комбайн. Та так старанно працював, що в республіці Білорусь не один рік виборював треті місця у змаганнях на жнивах. Намолочував сімейний екіпаж (помічником Адама Григоровича був його старший син) по дві тисячі тонн збіжжя, за що отримав чимало відзнак. За українця можна тільки щиро порадіти, але мені чомусь подумалось: які кадри втрачає наша держава!
– Втрачає чи не втрачає, але людина живе там, де їй добре, – каже Галина Олексіївна. – Ми вже тут прижилися і в Україну навіть не тягне. Зараз збираємося оформити на хату, у якій живемо, право власності. В оселі маємо газ, воду, всі комунікації.
– А що тримаєте у господарстві?
– Біля хати весь город засіяний травою і квітами, а в полі маємо 25 соток. Хоча в Білорусі одна людина може брати для обробітку й чотири гектари землі. Але за умови, що вона обов’язково має засіватися, а не облогувати. Але нам і тих соток, які маємо, вистачає, – продовжує пані Галина. – Садимо там картоплю. Хоча де там садимо, садить господарство, у якому працюємо. Колгоспний трактор організовано йде і механізовано всім закопує бульбу. Процес садіння триває хвилин двадцять. Так само згуртовано скроплюються людські городи і проти колорадського жука. Згодом колгосп картоплю викопує, нам тільки треба доставити її в льох. Ще у своєму хазяйстві тримаємо курей і свиню. Можна й без них, але чоловіку восени за жнива дають півтори тонни зерна. Хто ж його буде їсти? А хто не хоче мати мороки з живністю, то також без м’яса не сидить. У колгоспному магазині можна отримати в рахунок заробітку і ковбасні вироби, і фарш, і молоко, і сметану. Нам вигідно брати все там.
До сябрів їдуть і казахи
Якщо ж селяни отримали гарний врожай картоплі, але не хочуть морочитися цілий рік з годівлею кабанця, то продають бульбу, а натомість купують вже готову свинину.
На зарплату жителі Остромечева, з якими вдалося порозмовляти, також не скаржаться. Наприклад, Адам Херло у різні місяці отримує від 200 до 500 доларів. Якщо під час жнив більше намолотив або більше побував у відрядженнях, то й фінансова винагорода вища. Заро-біток його дружини коливається в межах 200-300 доларів. Зарплату виплачують без затримок.
Коли у подружжя є вільний час, то їдуть в Україну до родичів, можуть щось придбати на Волині, бо ціни, як вони кажуть, у нас нижчі. А людина шукає там, де вигідніше.
В Остромечево переїхало багато селян з Казахстану. Ось і на їхній вулиці Дружби поселилася п’ять літ тому казахська сім’я. Якимось чином вони дізнаються, що в білоруських селах потрібні робочі руки, що тут можна придбати хати-пустки і навіть отримати новий будинок, який з часом можна викупити, тому й зважуються на переїзд. І не шкодують, бо мають роботу. Також, як і українці, приживаються на цій землі.
Марія ДУБУК,
Брестська область (Білорусь)
Фото автора
Адам та Галина ХЕРЛО тридцять літ живуть у Білорусі
| Comments: |
