Застирну Січ у 90-х заснували голови колгоспів
Застирна Січ діяла напівлегально, напівпідпільно. Кажуть, коли до Віктора Ющенка, який завітав на знамениті “Козацькі могили”, дійшла чутка про застирнянський новозвичай, він щиро усміхнувся: “Якщо це на благо національних традицій, то молодці хлопці... Аби не знайшлася якась Катерина ІІ і не розігнала січовиків”. А через декілька років, знову будучи тут, Віктор Андрійович уже сам навернувся до цієї теми: ”Ну, як ваша Січ?.. Ще діє?” На жаль, у відповідь гостинні селяни лише розвели руками...
Допомагали один одному у біді
Найголовніший з січовиків – наказний гетьман Застирної Січі Анатолій Шевчук із села Боремель, колишній голова місцевого колгоспу.
– У Застирній Січі об’єдналися, як не дивно, в основному голови колгоспів тодішнього Млинівського району, – розповідає Анатолій Петрович. – Але ті, які при радянському тоталітарному режимові не відцуралися національних традицій. Зрозуміло, така прихильність у той радянський час могла б дорого коштувати кожному з них. Січ неабияк згуртовувала людей. Особливо тоді, коли треба було прийти на допомогу у біді. Неодноразово проводили збір коштів на лікування комусь із колег, друзів чи взагалі нужденним, збудували дивовижну за красою альтанку над Стиром, на жаль, хтось знищив цей витвір, відзначали якесь торжество, “пропустивши” його через український колорит.
Загалом Застирна Січ виникла ще до того часу, як колгосп у Боремлі очолив Анатолій Шевчук. Його попередник Аліпій Мосійчук декілька разів збирав гурт над річкою Стир, де і зародилася чутка, що то збирається Січ. Однак як не намагалося районне пар-тійне начальство дізнатися побільше про ці зібрання, нічого у нього не виходило. Ніхто нікого не видав. Розповідають про курйозний випадок, коли перший секретар райкому партії, аби дорікнути Аліпію Мосійчуку за якийсь економічний негаразд, привселюдно кинув у його бік: “Аліпій, розпусти Січ!”
Наказний гетьман з булавою, але – без казни
– Організаційно Застирна Січ оформилася у той час, коли наше господарство визнали одним із кращих на союзному рівні, – пригадує Анатолій Шевчук. – Тоді нам дали перехідного червоного прапора, одне за одним посипалися вітання. А найперше прибули поздоровити керівники господарств. Саме тоді і постало питання: аби це була не просто гостина, а козацьке віче.
Дехто із “попереджених” гостей приїхав на це дійство у козацьких строях, а хтось – у вишиванці. Почався захід із присяги, яку кожен давав, ставши на коліна. Щоправда, якось один поважний високопосадовець став пручатися, мовляв, негоже приклонятися перед підлеглими, на що одразу отримав відповідь: “Тут, на Січі, усі рівні. Не стаєш на ко-ліна – скатертиною дорога”. Після цього начальник усе зробив, як належить.
Під час посвяти треба було виконати ще один обов’язковий атрибут – випити повну кварту міцного напою. Розуміючи, що не кожен може встояти після такої дози, козаки спеціально просвердлили у посудині отвір: доки посвятник пив медовуху, частина напою виливалася йому за пазуху.
Були у Застирній Січі і свої атрибути: курінь, прапор, викарбувані гроші, шабля, пістоль, булава… І, звичайно ж, наказний гетьман.
– Коли постало гетьманське питання, – продовжує свої спогади Анатолій Петрович, – я навіть і гадки не мав, що мені випаде така честь. Були у нашій компанії і старші, і дос-відченіші керівники. Але всі чомусь в один голос заявили: “Наказний гетьман – Шевчук!” Вибирали і полковників. Ось так і з’явилася команда, починаючи від полковника Наливайченка і закінчуючи, скажімо, отаманом Ставрічеським (бо є таке село Ставрів). Загалом через Застирну Січ пройшло шість десятків осіб, і кожен мав свій чин та козацьке прізвисько. Була у нас і своя заспівна пісня – “Ой чогось я так дуже сумую». Якось з Рівного приїхав на Січ один з керівників сільськогосподарської галузі і привіз із собою сина. Звучала тоді молитва, пісня, відбулася чергова посвята у козаки, після чого цей хлопчак сказав батькові: “Ну, коли я вже, тату, виросту, щоб і мене у справжні козаки посвятили”.
У Застирній Січі було чимало відомих особистостей – і письменників, і академіків, і полковників. Усі вони схвально відгукувалися про січову традицію, і наразі ці відгуки, як і фотографії із життєпису Січі, Анатолій Петрович як унікальні реліквії зберігає у фотоальбомі та літописному щоденнику.
– Наша Застирна Січ розпалася фактично тоді, коли почалися реформи у селі: від колгоспів до інших форм господарювання. Але те, що така Січ (нехай формально), але все ж існувала – факт незаперечний.
Сергій Новак,
Рівненська область
Гетьман Застирної Січі Анатолій ШЕВЧУК
| Comments: |
