Вузькоколійка є і на Горохівщині
Якби хтось ще двадцять літ тому сказав, що від ферм залишаться руїни, старші люди, які все життя горбатилися, щоб збагатити колгоспне майно, ніколи б не повірили. От і в селі Ржищів Горохівського району на Волині ферми давно на ладан дихають. Тут уже не видно живності, на дахах бур’яни ростуть. Люди розділили між собою територію і зберігають у приміщеннях сіно для своєї худоби. А виживають хто як може.
Поблизу села Стоянівський торфобрикетний завод орендує у Бужанській сільській раді 142 гектари землі. Там видобувають торф. Ще у 60-х роках минулого століття тут розпочалися роботи. Володимир Возняк, машиніст тепловозу, який вивозить з торфовищ видобуте, розповідає, що колись на підприємстві працювало до 500 людей. Тепер значно менше. Від Стоянова Львівської області до полів прокладена кількакілометрова вузькоколійка.
– Її ширина – 75 сантиметрів, – розповідає пан Володимир. – Я працюю тут 20 літ. За день такий поїзд переправляє з полів по 100-150 тонн торфокрихти. Відправляють її на металургійні комбінати України.
– Добре пам’ятаю, що колись на підприємстві було зо сто вагонів, десять з яких виходили на лінію. Решту час від часу ремонтували. Але були випадки, коли вагони сходили з рейок. Якщо вони не перекидалися, то їх встановлювали на колію за допомогою “лягушки”. А інколи і до послуг техніки доводилося вдаватися, щоб підняти вагони.
Ходить такий поїзд на кілька вагончиків зі швидкістю 35 кілометрів на годину. Був час, коли до вантажних вагонів чіпляли один пасажирський. Ним довозили на роботу до Стоянова ржищівських працівників заводу. Сьогодні одиниці із цього села працюють на підприємстві.
– Хоча надра навколо села дуже багаті, – зауважив Бужанський сільський голова Василь Шевчук. – У минулому столітті поклади торфу тут були чи не найглибші в Україні. Знайшли у цих краях нафту і газ. Є навіть алмази. Колись у Ржищеві був цегельний завод. От тільки сьогодні кожен виживає, як може, в основному з підсобного господарства, адже колгоспу давно вже немає. Тільки ось ця вузькоколійка – як свідок, що поблизу села ще щось видобувають. Можливо, колись вона стане диковинкою для іноземних туристів?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
