Настусю, вилізь з мішечка,
Баба Настя, якій уже за вісімдесят, любить розповідати, як вона заміж виходила. Поправляє старенька на голові хустину, набирає поважного вигляду і починає:
– Що тепер дівкам заміж виходити? Як у два пальці свиснути! Іще до весілля наспляться з хлопцями і нічого не бояться. А колись так не було – дівчина повинна була виходити заміж такою “як треба”. І я, дурненька, боялася першої шлюбної ночі, як колорадський жук ниньки “Моспілану”.
Отож відгуляли бідненьке весілля, гості розійшлися, а у мене серденько ледь з грудей не вискочить – як же мені лягти спати з моїм законним чоловіком? Боюсь і соромлюся, що не передати словами. Думала, думала, та й придумала: коли перед сном мій любий Микола вийшов надвір, то я миттю шмигнула в комору, взяла здоровенного мішка і шматок дроту, та й риссю вискочила на піч. Залізла в мішок, на талії закрутила його дротом і лягла собі в куточку. Аж ось і чоловік лягає поруч мене, пригортається, а я лежу, мов той лантух. Чоловік намагається роздягти мене і об дріт ранить собі руку. Бідолаха не може второпати, де на мені взялося щось гостре. Тому запалює свічку і жахається від мого вбрання. Трішки оговтавшись, так жалібно мене просить: “Настусю, вилізь з мішечка, ну вилізь… Я ж тебе так кохаю…” Але я – невблаганна. Отак просив, просив мій милий, та й дав спокій. Колись чоловіки не були такими нахабними, як нині, – хитаючи головою, згадує шлюбну ніч із дротом на талії баба Настя.
Рано повставали й пішли кожен до своєї роботи – Микола до коней, а я корову доїти. Так у сільських клопотах і день минув. А увечері я знову скоренько на піч – і в мішок! І знову на талії міцненько закрутила дротом, – далі розмотує клубок післявесільних спогадів баба Настя. – “Настуню, вилізь з мішечка”, – знову так мило просить мене чоловік.
Не вилізла. Іще одну ніч спали, як брат із сестрою. Третього дня мій коханий не витерпів лихої долі – пожалівся моїй мамі, що на ніч я ховаюся в мішок, та ще й на талії закручую дротом. Отож матінка провела зі мною виховну роботу, після якої я вже не ховалася в мішок і гарненько кохалася з чоловіком.
Прожили ми з Миколою в любові і злагоді 50 років. Народили і виростили двох дітей, діждалися внуків і правнуків. Не раз сміючись згадували нашу шлюбну ніч. А дванадцять років тому тихенько відійшов у інший світ мій добрий чоловік. Дуже шкода. Їй-богу, дітки, не брешу ніскілечки. Вмирати скоро буду, то навіщо гріх на душу брати. Така дурна була, що боялася з коханим шлюбну ніч по-людськи провести. Тоді таких, як я, чимало було, – важко зітхаючи, резюмувала баба Настя.
Людмила МАЛИНОВСЬКА,
с. Білашів,
Острозький район,
Рівненська область
| Comments: |
