Гуляли римом, зустрічалися з папою…
Людмила Малайчук уже вісім разів побувала в Італії
Одинадцятикласниця Людмила Малайчук побувала в Італії вже вісім разів. Уперше поїхала ще в другому класі, відтоді відпочивала там щороку, лише цього літа вирішила залишитися вдома, присвятивши останні шкільні канікули рідному краю.
– Мешкала я в місті Албано, неподалік Рима, – розповідає Люда, – у заможній сім’ї бізнесменів (працюють на ринку продажу-купівлі житла). Господарі, Рита і Мавріціо, – дуже гостинні й сердечні люди, ставилися до мене, як до рідної.
– Мабуть, своїх дітей не мають?
– Та ні, мають аж двох. Коли я вперше до них приїхала, то К’яра та Фабіо були ще підлітками, тепер уже дорослі. Вони познайомили мене зі своїми друзями, з якими потоваришувала і я. Взагалі, з ними дуже легко знаходити спільну мову. Про Україну дуже багато розпитували, їх цікавила буквально кожна дрібниця нашого тут життя.
– У Римі бувала?
– Так. Місто надзвичайне, дуже сподобалося! Куди не глянь – скрізь пам’ятники архітектури, красу яких важко передати. А ще ж захоплюючі розповіді екскурсоводів.
– Італійською?
– Звичайно! Мову я добре вивчила.
– Ще чим запам’яталося “вічне місто”?
– Зустріччю з Папою Римським. Правда, то було вже трохи давно і, чесно кажучи, я тоді ще мало розуміла, що то за особа, до якої нас ведуть. Але коли побачила, скільки людей зібралося довкола резиденції, то відчула, що до незвичайної. Ми принесли корзинки з фруктами, які поклали біля ніг Папи, цілували йому руку…
“Ми” – це група українських дітлахів, Людиних односельчан, яким італійські благодійники влаштували аудієнцію з главою католицької церкви. Адже не лише малечі із сім’ї Малайчуків випало щастя дихнути середземноморським повітрям, таких у Морочному за кілька років назбиралося чимало.
– Яким же чином поліським дітям вдалося привернути до себе увагу й серця італійців? З чого все почалося?
– З путівки, яка дісталася невеличкій групі морочненських дітей як постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС ,– розповідає заступник директора місцевої школи з виховної роботи, а заодно і представник асоціації “PROGETTO MARSUPIO-ONLUS” Ольга Кравчук. – Вони відпочивали тоді 20 днів у Римі та Албано, мешкали всі в окремих сім’ях. Згодом представники іноземних родин стали запрошувати тих, хто їм сподобався. Узагалі, діти наші добре себе там зарекомендували, бо коли італійці приїжджали в Морочне, то розповідали, як у Римі їм запропонували замість українських дітей запросити білоруських, але вони категорично відмовилися, заявивши, що обійдуться без допомоги держави й будуть приймати поліщуків за власні кошти. І так наша малеча почала їздити кожного року, коло знайомств розширювалось… А один італієць так прив’язався до дівчинки, котра мешкала в нього, що забрав її з батьками до Італії на постійне проживання. Потім він створив асоціацію “PROGETTO MARSUPIO-ONLUS” (Проект Марсупіо), яка нині займається організацією відпочинку українських дітей в Італії.
– Хто ж він? Мабуть, заможний бізнесмен?
– Засновник проекту Анжело Маттеуччі – звичайний лікар-лаборант. Коли я ще працювала директором школи, то отримала від нього лист, у якому він цікавився проблемами школи, пропонував допомогу. Італійці купили нам музичний центр, меблі для кабінетів директора, початкового навчання, української й англійської мов, школа за їхні кошти зробила поточний ремонт. А на різні свята і досі з Апеннін надходять посилки – спеціальний бус із Рівного привозить.
– Багато дітей вирушають до Італії?
– Цього року трохи менше поїхало: перша група – 26 осіб і друга – 10, бо в італійців виникли певні труднощі, мабуть, у зв’язку з економічною кризою. Минулих же років відпочивало набагато більше – понад 80. Їздили на місяць, на два як взимку, так і влітку. Асоціація ж працює не тільки з нашим селом, вона розширила сферу діяльності на район та область.
– “Марсупіо” (до речі, що означає це слово?) обмежується лише дитячим відпочинком в Італії?
– У перекладі з італійської “марсупіо” означає “кенгуру”. Щодо діяльності, то, наприклад, торік асоціація викупила в нашому селі приміщення колишньої контори колгоспу, щоб зробити в ньому оздоровчий комплекс. На жаль, довести до кінця задумане не вдалося, бо приміщення купили, а землю під ним – ні. Це й зв’язало руки асоціації. А плани були грандіозні, Анжело розповідав мені, показував проект – навіть каруселі мали бути.
– Ніхто не міг посприяти?
– Закон не дозволяє іноземцям продавати землю. Нічого не вдієш. Оце коли їхатимуть з Італії додому наші діти, то Анжело обіцяв передати документацію на приміщення з дарчою для відділу освіти, щоб продовжувати розпочату справу.
Микола Шмигін,
Рівненська область
| Comments: |
