У доньки – чотири нирки, у сина – одна легеня
Тепер в Ольги РЕЗЬ четверо дітей
«Я – у перший клас, мама – на пенсію»
Заходимо на подвір’я Резів, що у селі Білин Володимир-Волинського району. Нас зустрічає песик Льоля. За ним до фіртки поспішає усміхнена жінка й люб’язно запрошує до хати. Глянувши пильніше їй в очі, відразу бачиш не лише добру душу, а й тяжку долю.
ЇЇ ще маленькою вдочерила жінка, котра вже повинна б бути бабусею. Та так склалися обставини. Нову маму звали Катерина. Вона прожила у шлюбі 25 років, та через проблеми зі здоров’ям таки не змогла мати дітей. Катерина давно хотіла взяти на виховання немовля, та чоловік був категорично проти. Лише овдовівши, жінка наважилася на такий крок. У Луцьку в будинку дитини їй приглянулося маля, яке ніхто не хотів удочерити через родиму пляму на лобі. Так Катерина забрала Олю до себе додому.
Роки минали, а дівчинка навіть не здогадувалася, що її виховує нерідна ненька. Хоча зізнається, що отим “дітдомівка” не раз їй допікали у школі. Та поговорити з мамою на цю тему ніколи не наважувалася, бо боялася її образити.
– Я була у мами, як квіточка, вона нічого для мене не шкодувала, – розповідає Ольга Петрівна. – Тільки різниця у віці була разюча. Як зараз пам’ятаю, я йшла в перший клас, а вона – на пенсію. Скільки мене кололи, кажучи, “у тебе стара мама”. І я її довго соромилася. Аж поки не зрозуміла, що не важливо, яка в тебе мама – стара чи молода, головне, що вона є.
Зі слів Ольги стає зрозумілим, що подруг у неї не було. Однолітки насміхались з дівчини. А вона, аби кривдники хоч трохи менше кепкували, пригощала їх солодощами.
Вперше Ольга вийшла заміж, ще не маючи й 18 років. Познайомилась вона з Віктором на випровадинах. Закрутилася любов, а там – під серцем забилося дитя… Її перше кохання було родом з Луганська. Узаконивши свої стосунки, молодята поїхали до Вікторової родини. Мовний бар’єр (бо дівчина спілкувалася українською, а вони – російською), зіграв погану роль. Насміхаючись з хохлушки, Віктор якось покинув її, вагітну, саму в універмазі. Бо, бач-но, вона постійно казала продавцям “будь ласка” і “дякую”. Після стресу в Ольги стався викидень.
Та тоді розірвати шлюб вона не наважилася. Дарма що чоловік часто її ображав і навіть міг руку підняти. Вона таки народила йому доньку. Правду кажучи, вже собі, бо під час тієї вагітності Віктор її покинув. Залишилася з немовлям на руках біля старенької матері.
Та, мабуть, не було б щастя, якби нещастя не допомогло. Зачастив до Катерининої хати кум Ольги (хрестив її доню Катрусю). Василь повсякчас намагався жінкам допомогти – бо ж що в селі без чоловічих рук? А сам тим часом до Ольги пильніше приглядався. Гарна, моторна, з характером. Як у таку не закохатися? Так спершу став маленькій Катрусі хресним татом, а невдовзі – рідним.
Клопотів додалося, коли Ольга знову завагітніла. Якось на роботі вона привідкрила великий казан, в якому кипіла страва, і страшенно обпеклася. Ошпарила майже усе тіло – обличчя, груди, боки, руки. Надії, що виживе, було мало. Лікування ускладнювалося її делікатним станом. А вона викарабкалась. Більше того, й дитя не втратила. І хоч медики вмовляли жінку перервати вагітність, вона, довго вагаючись, таки не зважилася на такий крок.
Андрійко двічі був у стані клінічної смерті
Хто зна, чи це вплинуло на особливість її другої доньки, та факт залишається фактом: Люда народилася з… чотирма нирками. Це дуже рідкісний випадок. Тим більше, що кожен орган – працюючий.
Така вада сечостатевої системи поки не заважає їй у житті. Хоча дівчина зізнається, що інколи біль у спині, в ділянці нирок, дуже діймає. Власне, якби одного разу вона через це не звернулася до лікарів, мабуть, і до сьогодні не знала б про свою унікальність. Медики, які робили ультразвукове обстеження, ахнули, побачивши замість двох нирок аж чотири.
У братика Андрія – своя історія. Він народився з горбиком на грудях. І якби мама вчасно не забила на сполох, сина навряд чи вдалося б врятувати.
Ще немовлям він переніс страшні муки. Коли дитя з високою температурою забрали до лікарні, рентген показав, що в Андрійка – одна легеня. Та перший діагноз був помилковим. Невдовзі медики після численних обстежень виявили у хлопчика полікістоз однієї легені. Потрібно було негайно рятувати маля. Попереду чекала складна операція у Києві.
Місяці у лікарнях здавалися батькам вічністю. Дитя двічі було у стані клінічної смерті. Сім’я змушена була продати все господарство, аби мати за що рятувати дитину. І їхні молитви почув Господь. Операція пройшла вдало, залишивши Андрійка без однієї легені.
Сьогодні на вигляд хлопчина нічим не відрізняється від інших, хіба що маленький та худенький на свої 14 років. Та, втім, слабкість дає про себе знати: біля хазяйства не може поратися на рівні з батьком, та й у навчанні йому потрібна індивідуальна програма.
Попри проблеми зі здоров’ям, ні Люда, ні Андрій жодного(!) разу не оздоровлювалися за державний кошт. Невже таким дітям не передбачені пільгові чи й навіть безкоштовні путівки?
Взяли до себе додому сусідського хлопця й односельчанина
Є в цій дружній сім’ї ще одна дитина – Роман. Нині йому вже п’ятнадцять. Резі взяли хлопчика на виховання рік тому.
Роман – товариш Андрійка. Він теж родом з Білина. Хлопцеві до сліз боляче розповідати про свою попередню сім’ю. Рідні тато й мама живуть зовсім поруч, та йти до них бодай у гості дитина не хоче. Чому? Не будемо ще більше ятрити школяру душу – він вже дорослий і усе добре розуміє. Ольга та Василь Резі давно прихистили хлопчину в себе вдома, бачачи його митарства. А офіційно оформили документи лиш минулоріч.
Для Катрусі, Люди та Андрійка він – брат. А Ольга Петрівна та Василь Степанович для Романа – мама й тато. Не жаліє дитина, що обрала собі інших неньку та батька. Зізнається, що у червні відсвяткував своє 15-річчя. І з сумом додає, що нові батьки подарували йому велосипед, а рідні навіть не привітали...
У Резів – велике господарство, бо ж треба з чогось жити. Трудяться і біля худібки, і на городі усі гуртом. Живе з ними і дядя Юрій – односельчанин, у якого не склалися стосунки зі своєю сім’єю. Боронь Боже – не діляться на чужих і своїх. Тут усі – рідні. Ольга радіє, що має тепер таку велику родину. Бо ж сама виросла одиначкою.
– А рідну маму не пробували знайти? – цікавимося у нашої героїні.
– Чом ні, пробувала, – каже Ольга. – Я ж дізналася, що нерідна дочка, тільки вдруге вийшовши заміж. Пам’ятаю, як свекор підійшов до моєї мами і каже: “Свахо, ну, зізнайтеся, що ви Олю з Луцька привезли”. Вона тоді довго плакала, розповідаючи свою таємницю. Якось я була в Луцьку і спробувала підняти архівні документи. Мені вдалося дізнатися своє прізвище – Татусь. Можливо, рідна мама ще жива. Хотілося б її побачити. Знаєте, вона мені інколи сниться – повненька, з короткою стрижкою. Що нібито шукає мене, та не може знайти. Мамо, я чекаю на вас!
Інна ЛІТВІНЧУК,
Волинська область
Фото Наталії КРАВЧУК
| Comments: |
