Зелений туризм допоможе заробляти «зелені»
Підпис відсутній
Економічна криза змушує «шевелити мізками»
Гостинна садиба “Гаївка” – це спільна справа двоюрідних братів: Миколи Данильчука і Григорія Недопада. Вони звели її на голому місці за півтори сотні метрів від дідової хати, у якій народились їхні матері. Тепер там пасіка. А про родове коріння нагадує назва “Гаївка” – так колись називали родове обійстя.
Перших туристів садиба прийняла у лютому минулого року. Ще не були завершені усі роботи, а відвідувачі вже почали протоптувати стежину на околицю села Ольганівка, що у Рожищенському районі. У двох кімнатах двоповерхового дерев’яного будиночка з усіма благами цивілізації можуть розміститися четверо осіб. Поряд баня і ставок з альтанкою на острівці. Любителі риболовлі мають шанс упіймати коропа чи білого амура. До послуг готові й два коники. На зиму віз змінють на сани. По один бік садиби ліс, по інший – поле. Любителі природи повинні добре заробляти. Доба оренди “Гаївки” разом з банею і без харчування обійдеться в середньому у 700 гривень. Ціна залежить від тривалості. Більше днів відпочиваєш – дешевше коштує доба. Є вже постійні клієнти, серед них і з Німеччини.
Для підприємця Григорія Недопада зелений туризм не є основним бізнесом. Прибуток від діяльності він вкладає у подальший благоустрій гостинної садиби.
– Переконаний, що для багатьох простих селян, які б хо-тіли зайнятись зеленим туризмом, на перешкоді стає страх перед бюрократією, – каже Григорій Недопад. – Не треба боятися паперової тяганини. А економічна криза – це добра нагода для започаткування власної справи. Люди менше витрачають на закордонні мандрівки і більше відпочивають на рідних просторах. Від влади я не стільки чекаю на підтримку, як розраховую, що вона не буде заважати. На Волині було б набагато більше гостинних садиб, якби було менше бюрократії.
Неохоче пригадує спроби “наїзду” зі сторони правоохоронців. На їхнє запитання “Що це ви тут робите?” показував належним чином оформлені документи.
Окрім бюрократії, підприємець називає ще одне гальмо у розвитку зеленого туризму – дороги. Нерозвинена інфраструктура і шляхи з вибоїнами та баюрами зменшують бажання відвідати село.
Міністерства не можуть поділити ласий шматок
В управлінні культури і туризму Волинської облдержадміністрації називають приблизну кількість зареєстрованих у області садиб – 80. При цьому наголошують: Шацький район не враховували. У цьому озерному регіоні своя статистика. Держслужбовці припускають, що Шацькі озера годують не менше 500 місцевих сімей.
– Не так важко порахувати, як знайти порозуміння з місцевим населенням цього району, – зауважує головний спеціаліст про-фільного управління Віталій Чернець. – Вони бажають залишатись “у тіні”. У плані легального сільського туризму нам важлива не кількість, а якість.
Волинь не може конкурувати з лідерами – Карпатами і Кримом. Але і свій потенціал зараз використовує далеко не на усі 100%. Для популяризації краю надзвичайно доречною є реклама у будь-якій формі, в тому числі участь у профільних виставках. Цього року в Києві на дводенній виставці “Українське село запрошує” Волинь представляли господарі гостинних садиб, майстри і фольклорні колективи. З обласного бюджету виділили кошти на автобус, виставкову площу, обладнання, добові. Але це крапля в морі. Про рекламну кампанію за кордоном, у тій же Польщі, годі говорити. Та воно й справді, щоб запросити на відпочинок до озера іноземця (іншими словами, щоб він залишив тут гроші), треба спочатку створити умови. Якщо комфорт і затишок приватного обійстя – це справа господаря, то якість інфраструктури – державна турбота. А це уже дуже великі гроші. З ними у державному бюджеті зараз скрутно.
Розвиток зеленого туризму в регіоні, за словами фа-хівця, окрім куцого фінансування, стримує і недолугість законодавства. На місцях дуже чекають на Закон про сільський зелений туризм, проект якого лежить у парламентській шухляді вже кілька років. Натомість, як тільки в Україні розпочався бум на відпочинок у приватних господарів, так і відразу знайшлись охочі до ласого шматка. Міністерство агрополітики лобіює свій варіант закону про агротуризм. Спеціалісти-практики, які працюють у цій галузі кілька років, стверджують, що мінагропромівський проект зведе нанівець усі напрацювання. Депутати облради навіть направили звернення до колег вищого рівня не голосувати за закон від міністерства. Наразі діяльність у цій сфері регулюється Законом про туризм (сільський зелений є одним з майже тридцяти видів туристичної діяльності), Законом про особисте селянське господарство і постановою Кабміну про порядок надання послуг з тимчасового розміщення і проживання. Зрозуміло, що дуже непросто грати, коли нема чітких правил. Приміром, в одному з нормативних актів зазначається, що здійснення туристичного супроводу передбачає акредитацію гіда, господар садиби не має права проводити екскурсії. Сподіватись на ефективну роботу депутатів Верховної Ради наразі не доводиться. В них у голові одне – політика. Тим паче напередодні виборів.
У Волинській облдержадміністрації розробили план заходів з підтримки сільського зеленого туризму в області на період з 2007 по 2010 роки. На чотирьох сторінках зафіксовано 15 пунктів. Найбільший інтерес викликає останній, у якому записано: “Розробити місцеві програми розвитку сільського зеленого туризму на 2007 – 2010 роки, які передбачатимуть здійснення заходів щодо перспективного будівництва, реконструкції та модернізації об’єктів соціальної інфраструктури в сільській місцевості.”
Іноземців цікавить побілена хата, а не євроремонт
Найголовніше, що зелений туризм може дати господарю гостинної садиби, – поліпшення матеріального становища. У законі сказано, що це додатковий вид діяльності, який ведеться на базі особистого селянського господарства. Але при відповідальному ставленні він може бути дуже прибутковим. Якщо ж сприймати це як хобі, то й результат буде відповідним. Фахівці кажуть про трирічний термін окупності цього бізнесу. Називають вони ще одну цифру. Навколо однієї людини, яка приймає відпочиваючих, формується ще сім нових робочих місць. Гостинна садиба може стати початком родинного бізнесу кількох поколінь. Але насамперед треба зважити усі “за” і “проти”. Зовсім не обов’язково будувати для туристів окрему хату. Можна почати зі здачі в оренду окремої кімнатки. Туристів, особливо іноземних, значно більше цікавить сільський колорит. Тому й радять господарі з досвідом не робити сучасних євроремонтів. Чиста, акуратно побілена оселя з вишитими рушниками, домотканими килимами та старими фотографіями на стінах користується більшим попитом.
Дуже цікавить іноземців безпека. Мова не про кулемет у стрісі чи міфи про бандерівців. Вони хочуть знати, чи можна спокійно до озера підійти, чи нема п’яних дебоширів-сусідів та інфекційних хворих у сім’ї господаря? Такі запитання стимулюють як господаря, так і громаду. Активісти свято вірять, що зелений туризм допоможе зробити кращим світ в окремо взятому селі: побороти самогоноваріння, викорінити домашнє насильство, відродити культуру і звичаї.
Гостинна садиба відрізняється від готелю чи бази відпочинку насамперед кількістю ліжко-місць. У постанові Кабміну, якою користуються на сьогодні, чітко прописано: зеленим туризмом можна займатись, надаючи відпочиваючим до 10 ліжко-місць. І це дає повне законне право не реєструвати підприємницьку діяльність. Однак не звільняє від заповнення декларації про доходи і сплати податку. Ця норма є дуже доброю для початківців. Прийнявши на рік двох-трьох туристів, вони можуть зрозуміти, чи піде у них цей бізнес, чи варто трохи підучитись, а може, взагалі відмовитись від ідеї. Хто вже міцно став на ноги, то й сам зареєструє підприємницьку діяльність, щоб і рахунок у банку відкрити, і вільно рекламуватись. Є господині, які не лише запропонують домашню кухню, а й навчать готувати копченості. В окремих садибах на гостей чекає ще й майстер-клас гончарства чи плетіння. Зелений туризм – це комплекс готельно-ресторанних робіт. Господар садиби повинен і про інтер’єр помешкання подбати, і туриста нагодувати. А в разі потреби і першу медичну допомогу надати. Найголовніше – бути добрим психологом, вміти вийти з конфліктної ситуації, а ще краще – передбачити її.
Питаннями зеленого туризму в нашому краї опікується нещодавно створений Волинський обласний екскурсійно-методичний центр. Керує ним Ніна Пахом’юк. Чимало волинян знають її по громадському об’єднанню “Волинські перспективи”, яке і було біля витоків сільського туризму. Ця структура проводить різноманітні тренінги і семінари. У найближчих планах – започаткування школи сільського туризму. Ніна Володимирівна не одному господарю допомогла назву садибі придумати і презентацію провести, скласти ціноутворення, розробити туристичний маршрут, відстояти необов’язковість реєстрації підприємницької діяльності у дискусії з сільським головою чи податківцем.
– Найактивніше зелений туризм розвивається у північних поліських районах: Любешівському, Ратнівському, Старовижівському, – зауважує Ніна Володимирівна. – Там нема великих господарств, а відповідно і роботи, але є гарна природа і гостинні люди. Криза якраз позитивно впливає на розвиток цього виду діяльності. Українці менше їдуть відпочивати за кордон і везуть гроші в село. А розумний господар вже думає, як краще їх використати, щоб привернути увагу туриста. Дуже сподіваюсь, що врешті депутати впорядкують законодавчу базу.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
